style="font-size:15px;"> Хоча він пізно заснув, та прокинувся рано-вранці. Вже кілька хвилин по сьомій припаркував машину біля поліційного відділка й під дощем та вітром поспішив до будинку. Увійшовши у свою кімнату, Валландер вирішив негайно переглянути об’ємисту документацію справи про крадіжки автомобілів. Що довше зволікати, то більше тяжітимуть нехіть і лінь. Повісивши куртку на стілець для відвідувачів, щоб висохла, він зняв із полиці майже півметровий стос документації слідства. Саме почав упорядковувати папки, коли хтось постукав у двері. Напевно, це Мартінсон. Валландер гукнув, щоб той увійшов.
– Коли тебе нема, вранці я завжди приходжу першим, – сказав Мартінсон. – Відтепер я знову другий.
– Я скучився за своїми машинами, – відповів Валландер і тицьнув пальцем у завалений папками стіл.
Мартінсон тримав у руці якийсь папірець.
– Вчора я забув дати тобі ось це, – пояснив він. – Ліза Гольґерссон захотіла, щоб ти глянув на цей папір.
– Що це таке?
– Ось візьми та й прочитай. Як знаєш, люди вважають, що ми, поліцаї, маємо висловлювати свою думку геть про все.
– Це нам дали на розгляд?
– Ніби так.
Здивувавшись, Валландер зиркнув на колегу. Той рідко давав невизначені відповіді. Кілька років тому Мартінсон активно допомагав Ліберальній народній партії і, либонь, плекав мрії про політичну кар’єру. Знаючи, що ці мрії розвіюються в такому самому темпі, у якому скорочується число членів партії, Валландер вирішив не говорити з ним про те, як пішло лібералам на виборах тиждень тому.
Колега вийшов. Курт усівся на стільці й став читати. Двічі прочитавши написане, він лютував. Бозна-коли востаннє трапилося йому так обуритися. Він вибіг у коридор і ввірвався в кімнату Сведберга, двері якої завжди були прочинені.
– Ти бачив ось це? – спитав Валландер і помахав папірцем.
Сведберг похитав головою.
– Що це таке?
– Лист від керівників новоствореної організації. Хочуть дізнатися, чи поліція не заперечує проти її назви.
– А саме?
– Придумали назву – «Друзі сокири».
Спантеличений Сведберг видивлявся на Валландера.
– «Друзі сокири»?
– «Друзі сокири». Взявши до уваги події минулого літа, вони застерігають, щоб назву не витлумачили хибно. Бо ця організація не має наміру знімати скальпи.
– Які ж у них наміри?
– Якщо я правильно зрозумів, це щось на зразок товариства краєзнавців. Вони бажають заснувати музей давніх знарядь праці.
– Це ж непогано звучить. Чого ти так розійшовся?
– Бо вони гадають, що поліція має час судити про такі речі. Як цивільна особа, я вважаю, що «Друзі сокири» – чудернацька назва краєзнавчого товариства. Але як поліцай обурююся, що мусимо марнувати час на дурниці.
– Скажи
