style="font-size:15px;"> – Теж немає!
– А куди ж вони поділися?!
– Та хтозна!!! Може, у хаті живцем згоріли?!
– Ех, теж мені!.. Хату ж треба було спершу оглянути, а вже потім підпалювати…
– Та я ж начебто стріляв у бабу, що на поріг звідти вискочила!
– Стріляв – ну то й як?..
– Ну, і начебто поцілив…
– Так поцілив чи начебто?!
– Не знаю: начебто поцілив…
– Так вона ж тут, у нас тепер!
– Ну, у нас…
– Тоді у кого ж ти тоді стріляв?!
– Не знаю…
– Бовдур!!!
– Винуватий…
Трохи помовчали.
– А це стерво – це хоча б вона?!
– Та вона, вона! Хто ж іще…
– А ти певен?! Помічнички чортові, дурні пустоголові!..
– Та кому ж і бути, як не їй?! Сказано ж: руда бісиця, вогонь-баба!
– Оце вже точно: ця що руда, то вже руда, згоден! Рудіше не буває…
– Отож я й кажу: вогонь-баба! Ти подивись-но, скільки вона хлопців наших однією лівою поклала: двох біля хати, одного у провулку… Та ще й четвертого проміж ребер!.. І все одним-єдиним кинджальчиком. Відьма, чиста відьма!!!
– А може, і справді відьма?!
– Еге ж! Тоді зрозуміло, як вона з хати вискочила, коли я її підстрелив, а потім у провулку опинилася!
– Точно! Тут усе зрозуміло, чому вона не здохла, коли я її кийком уперіщив: відьма ж!..
– Твоя правда: дрючком по тім’ячку дістати й не здохнути…
– Так відьма ж, відьма, ясна річ!
Той, що говорив, тицьнув носком важкого чобота Олександру, що лежала біля його ніг непритомна. Попівна сіпнулася, слабко застогнала, але очей не розплющила.
– Жива!..
– Живісінька, нас усіх, мабуть, переживе ще, коли ми їй от зараз же, негайно віку не вкоротимо…
– Послухай-но, а якщо відьма вона, то з якого ж лиха до церкви бігла?!
– А слідом за тіткою своєю!..
– Так відьма ж!..
– Ну то й що?! Будинок-то зайнявся, от і кинулася до церкви. Навіть чорт починає Богові молитися, якщо не знає, як викрутитися, а вже відьма й поготів з палаючого будинку в церкву рятуватися побіжить.
– Так, твоя правда.
Знову помовчали.
– А от тітку її навіщо вбили?! Сказано ж було зрозуміло: підстрелити жінку, що із немовлятком буде, – при чому тут баба стара?!
– А хтозна! Це ж не я стріляв, а Прос. От його б і запитати…
– Та як же його запитаєш, коли відьма йому кинджалом прямісінько в око, та й на місці поклала?!
– Ото вже точно відьма!!! Бачив ти бодай колись, щоб проста баба так запекло билася?!
– Ніколи не бачив!
– Ото й я про те саме веду!
– Зміюка!..
– Паскуда!..
Нові стусани чоботями. Новий
