ризик (хай і не надто великий), що чудернацька назва гамартома може трансформуватися в щось значно небезпечніше. Щоправда, інших назв батько слухати не став.
– Готуйтесь, – зауважив сивий професор і для певності ще раз помахав перед ним знімком.
– Раз треба, значить, будемо… готуватись.
А як його готуватися? Від страху – нутрощі зводить, дихати боляче. Час тягнеться, пропахлий запахами чужої країни і батькових цигарок. У переддень операції Руську узагалі «перемкнуло». Увага сфокусувалася на геть непотрібних деталях. У коридорі, наприклад, хвора нарахувала більше двох десятків ламп (нащо, питається, там стільки світла?). На м’якому кріслі у своїй палаті виявила кри хітну плямку червоного кольору. Більше того, добрі п’ятнадцять хвилин розмірковувала над тим, хто її поставив, коли і чим саме. А потім узагалі – кіно. Документальне. Принц Вільям і Кетрін Міддлтон обмінялись обручками під збільшувальною лупою світу. Сьогодні Руслана вже добряче сумнівається, чи були інші альтернативи у програмі телепередач? Бо хай би вона, а то Алекс, сорокарічна жінка зі сталевою витримкою «все окей», ревла, не криючись. Руся на власні очі бачила, як доглядальниця розчулено втирала сльози широкою долонею, ніби щойно сама виголосила обітницю любити, поважати і померти в один день зі своїм коханим. Тьху ти! Принцом. І це за умови, що підданою Великої Британії ніколи не була й навряд чи колись стане. Однак найсмішніше, що Руслана відволіклась. Правда. І майже не запам’ятала, як її забирали в операційну, перевдягали, вводили наркоз. Перед очима була лише вона – ідеальна весільна сукня.
Де вона, цікаво, зараз – місяць по тому? Руся, приміром, як була, так і лишилась – у ліжку. Хоча за усіма прогнозами, навіть не надто обнадійливими, вже давно мала відчути покращення. Пухлину ж видалили. Успішно видалили. Як і очікувалось, та виявилась доброякісною, тобто ризики зменшились, натомість Русі стало гірше.
– Нонсенс.
Ще б пальцем посварили унікальну пацієнтку, в організмі якої антибіотики з чудернацькими назвами змінюються, як гості – одні, потім – інші. Час від часу Руся проводить пальцями під лівою груддю, обережно, щоб пересвідчитись. Та ні, є він. Рубець. Невеликий. Русі чомусь здавалось, що рана буде страшною, помітною, так, що й купальника не вдягнеш, але ні, рубець поволі гоїться. А десь якась інша дівчина вдягає купальник і йде на узбережжя Середземного моря засмагати й плавати, так, щоб аж мурахи поза шкірою.
– Руслана, врємя прінімать лєкарства.
Ну от, будь ласка. Нова доза. Алекс допомагає їй підвестися, трансформує ліжко у напівсидяче, для зручності підкладає під голову подушку, розправляє простирадло. Хвора робить кілька ковтків і киває – веселка всередині. Це така гра… у слова. Щоб не збожеволіти від нудьги, Руслана вигадала гру в слова. Це коли порівнюєш речі або явища і знаходиш подібність. От і зараз яскраві оболонки пігулок нагадують їй кольори райдуги. Важливо – не закашляти, щоб ліки не вирвались назовні, інакше геть усі препарати вводитимуть
