знецінювалися не щодня, а буквально щогодини. Коли наприкінці 1923 року справа дійшла до неймовірної для більшості німців цифри один трильйон марок за умовну золоту, стало зрозуміло, що так далі тривати не може. Напевне зрозумівши, що німці просто не розберуться у наступному щаблі цифр – квінтильйоні, і з цим треба щось робити, Карл Гельферіх, статс-секретар у справах фінансів у роки війни, запропонував нову валюту – рентну марку – вартістю п’ять кілограмів жита. Це був не найгірший варіант, тим більше що далі відкладати було нікуди. Німці забрали з банкнот дванадцять нулів, і виявилося, що жито дійсно врятувало багатьом життя. Рентна марка прийняла на себе увесь удар перехідного періоду і підготувала німців до твердої валюти – рейхсмарки.
Усе це Осип Букшований пережив на власному гаманці. Щоправда, спершу це сталося у Відні, де він працював у журналі «Наша правда». Австрійська інфляція, звичайно, не йшла ні в яке порівняння з німецькою, але також залишила не найкращі спогади. Коли ж у січні 1923 року Осип перебрався до Берліна, йому запропонували місце в українському видавничому товаристві комуністичного спрямування «Космос». Воно було створене у Варшаві діячами Комуністичної партії Східної Галичини, членом котрої Букшований і був, але невдовзі перебралося до Берліна.
Саме тут Осип і зрозумів, що у порівнянні з Веймарською Німеччиною Австрія виглядала кам’яницею, де панують спокій і стабільність. Наприкінці жовтня 1923 року буханець хліба коштував уже 680 мільйонів марок. Друкарні вдень і вночі друкували банкноти. Німці везли зарплату додому в наплічниках і кошиках для білизни. Зарплату виплачували двічі на день, а у ресторанах відвідувачі намагалися з’їсти замовлене швидко, бо коли довго колупатися в котлеті, її ціна могла зрости удвічі.
У липні Берліном поширилися чутки, що рентна марка буде замінена, тому тримати її немає потреби. Хто міг, витрачав гроші в ресторанах, а кому це було не по кишені, тим більше не переймався цим.
Осип Букшований не належав до жодної з цих категорій. Робота у видавництві давала можливість ні в чому собі не відмовляти – гроші у «Космос» поступали регулярно. Причиною ж того, що липневого дня він зайшов у ресторан «Ашінґер» на Фрідріхштрассе, була домовлена зустріч з Євгеном Коновальцем, причому саме полковник був її ініціатором. Осипу Букшованому так і «не вдалося» вийти на голову Української Військової Організації, про що він постійно повідомляв Москву, а натомість отримував черговий наказ «знайти за всяку ціну». Коли ж стало зрозумілим, що Коновалець кудись зник (не розповідати ж, що він мешкає поруч, у Берліні, куди подружжя переїхало після народження сина Юрія!), було вирішено відізвати Букшованого назад. Дізнавшись про це, Коновалець зажадав зустрічі.
Командант УВО вже чекав за столиком під вікном і попивав пиво, закушуючи його вареною ковбасою. Побачивши Букшованого, Коновалець підвівся і потиснув йому руку. Востаннє вони випадково зустрілися два роки тому на палубі німецького пароплава
