так і не була передана до суду. Військова поліція активно зайнялася виявленням її спільників, які подавали їй інформацію військового характеру. Її фото були розіслані для упізнання. Підозри падали на канцелярських службовців та колишніх українських офіцерів. Слідство намагалося довести наявність розгалуженої націоналістичної шпигунської організації на території Польщі.
Упродовж березня і квітня кримінальна поліція заарештувала багатьох українців Львова, причому наголос робили на тих, хто служив у Галицькій армії. Федір Мороз зрозумів, що рішення піти працювати в поліцію врятувало його від долі інших.
На початку квітня суто випадково комісарові Кайдану вдалося вийти на крайового коменданта Начальної Команди Андрія Мельника. Оскільки над комісаром висіло звинувачення у перевищенні методів ведення слідства, допит Мельника вівся досить толерантно і, природно, ніякого результату не дав.
Так і залишилося незрозумілим, навмисно комісар Міхал Кайдан помістив арештованого Андрія Мельника у сьому камеру чи це сталося випадково, але тільки опинившись у цій камері, той побачив написані кров’ю останні слова Ольги Басараб. Особливо вразили його рядки Богдана Лепкого про Україну.
Мельник тільки тепер зрозумів, що мала відчувати в останні миті свого життя тендітна жінка, виводячи на стіні: «За кров, за сльози, за руїну верни нам, Боже, Україну!».
Дізнавшись про все це, Федір Мороз уперше в житті напився.
7
«…особенно ужасной, неизвѢданно тяжелой оказалась война для окраинной западной Руси въ ГаличинѢ, БуковинѢ и на бывш. Угорской, ныне Карпатской Руси. Огненной лавиной сплошного ужаса накатилась она на нашу землю, залила весь русскiй край по ту и эту сторону Карпатскаго хребта и своей разрушительной стихiей на своемъ пути уничтожала все живое, смѢлое, открытое и хорошее въ нашемъ народѢ. Злой и кровавый демонъ войны въ 1914 году хищно налетѢлъ на нащу мирную страну».
Талергофскій альманах. Выпускъ первый. Львовъ 1924
– Чи можу я попросити таку слічну пані допомогти мені?
Від несподіванки Марія Білецька відсахнулася. Перед нею стояв досить привабливий високий молодий чоловік, приблизно на років п’ять старший за неї. Дівчина одразу визначила, що невідомий з міста. Так, як він одягнутий, ніхто в селі не носив, можливо, лише її тато Тома, та й то тільки тоді, коли вибирався до Кам’янки. В руці у нього був чималенький портфель.
А незнайомець галантно припідняв капелюха і продовжив:
– Прошу прийняти від мене тисячу пробачень, якщо мимоволі налякав пані! Повірте, у мене навіть не було на думці зробити подібне!
– Ви мене не злякали, просто я не гадала нікого стріти! – відповіла дівчина.
Незнайомець посміхнувся.
– Тоді моя совість чиста! – сказав він. – То ви поможете мені?
– Залежно чим!
– О, моя просьба буде неважкою!
