асистент.
– Де бути? – не зрозумів Кайдан. – Говори ясніше!
– Камера номер сім! Арештована Басараб…
– Що з нею?
– Вона… мертва!
– Курва мать! – вигукнув комісар і, зірвавшись з місця, відштовхнув ошелешеного такою поведінкою Смольницького.
Той лише закрив за комісаром двері і швидкими кроками поспішив за ним.
У камері Кайдан побачив наглядача. Той з винуватим виглядом стояв праворуч від відчинених дверей і чекав, що скаже начальство. А комісар забіг у камеру і став як укопаний. На залізному ліжку лежало нерухоме тіло Ольги Басараб. На відміну від того, яким стражденним воно було декілька годин тому, зараз її обличчя нарешті знайшло спокій. Складалося перше враження, що жінка просто спить, але великий досвід комісара підказував, що навіть не треба перевіряти наявність пульсу.
Жінка справді була мертвою.
Погляд упав на стіну над ліжком. Два рядки, написані кров’ю. Напевне, останнє, що змогла зробити у своєму житті арештована.
«Вмираю, замучена, помстіться! О. Басараб».
Та «За кров, за сльози, за руїну верни нам, Боже, Україну!»
– Що будемо робити, пане комісаре? – несподівано запитав Смольницький, і Міхал Кайдан здригнувся.
Але водночас прийшло рішення діяти негайно. Комісар обернувся до наглядача.
– Це ти її застав такою? – запитав.
– Так, проходив з перевіркою і… – винувато відказав той.
– Іще хтось бачив?
– Ні, нікого немає. Один я…
Тут погляд комісара впав на вишитий рушник, що лежав на столі. Рішення назріло миттєво.
– Слухайте мене! Зараз прив’язуйте рушник до ґрат, вішайте на нього цю дамочку і зачиняйте камеру, – розпорядився він. – Коли ти здаєш зміну?
– Через дві години, – повів наглядач.
– Через дві години здаєш зміну і скоро йдеш додому. Що тут сталося – ти не знаєш! То для твоєї безпеки! Зрозумів?
– Так, пане комісаре!
Тут озвався Теодор Смольницький:
– Може, затерти той напис?
– Відставити! Нехай буде! Поселимо сюди якусь велику українську шишку, прочитає і перекаже про передсмертну записку своїм.
– А як з родиною?
– Передачі брати! Тіло відправити студентам медичного факультету. Нехай вчаться. Поховати за міський рахунок як бездомну. Виконуйте!
Міхал Кайдан не став контролювати, як виконуються його накази. Він причинив за собою двері камери, щоб не бачили випадкові очі того, що відбувається за ними, і поспішив до себе. Треба було подумати, які протоколи допиту залишити, а які переписати.
Він не міг змиритися з тим, що ця тендітна жінка виявилася сильнішою за нього і хоч ціною власної смерті, але все ж вийшла переможницею з їхнього герцю…
Про
