кішка десь блукає, – відповів його напарник.
Макс сидів у ще гарячому після приготування їжі казані, розуміючи, що довго тут не витримає.
– Учора знову весь день репетувала наша бабця з 45 палати, – продовжував розмову перший охоронець. – Санітари ледве заспокоїли її.
– А, це та, як її прізвище… Драга?… – відгукнувся другий охоронець.
– Вона, вона. Ця Драга найнеспокійніша пацієнтка в лікарні. Усі інші поводять себе пристойно, а вона – наче очманіла…
– Можливо, вона не така вже й хвора, – перший охоронець наблизився до казана, у якому сидів Макс. – Ти ж знаєш, як інколи потрапляють до нас пацієнти? Достатньо не сподобатись, скажімо, меру, як одразу ж опинишся в подібному закладі.
Охоронець взявся за кришку казана…
– Та залиш казан у спокої, – зупинив його напарник. – Він однаково порожній. Якщо хочеш їсти, то пішли я пригощу тебе домашніми пиріжками.
Охоронці направилися до виходу. Невдовзі їхні кроки стихли, а Макс нарешті вибрався з казана й тихенько вислизнув із кухні. За ним несподівано ув’язалася велика сіра кішка. Мабуть та, про яку говорили охоронці. Вона облизувала його мокрі від залишків борщу черевики й голосно нявкала.
– Іди геть від мене! – майже закричав на кішку Макс.
Та вона й не збиралася його залишати. Голосно муркочучи, кішка не відставала від черевиків Макса, які видались їй дуже смачними.
Тихенько відхиливши двері палати з номером 45, Макс наштовхнувся там на мешканку палати. Вона ніби чекала на нього, притуливши вухо до дверей та прислуховуючись. Несподіваний удар по голові чимось схожим на праску приголомшив детектива. Він мало не звалився на підлогу, але, схопившись за нападницю, устояв. Зараз сищик був схожим на боксера, що перебував у нокдауні й чіплявся за противника, щоб не впасти.
А мешканка 45-ої палати не збиралась очікувати, поки її гість прийде до тями. Вона, щось бормочучи, схопила Макса зубами за вухо.
– А-а-а-а-й!.. – несамовито заверещав детектив, відштовхуючи нападницю від себе. Вухо йому вдалося врятувати, але вона, наче дика кішка, знову кинулась в бій. Макс на хвильку побачив порізане зморшками й перекошене злістю обличчя старої особи.
Зрештою, він змушений був застосувати один із прийомів самбо, після чого мешканка 45-ої палати обм’якла та тихенько сповзла на підлогу.
«Охоронці говорили правду про неї, – подумав Макс. – Вона справді якась шалена».
– Хочете цукерку? – несподівано запитав він, достаючи з кишені карамельку. – Не бійтеся мене. Я не заподію вам ніякого зла. Мені лише треба поставити вам кілька простих питань. Якщо ви відповісте на них, тоді я обіцяю, що скоро заберу вас звідсіля додому.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив
