Перевертня
Дерево, на вершині якого сидів Петик, почало розгойдуватись від вітру, що раптово звідкись з’явився.
«Звідкіля він тільки взявся? – сердився помічник детектива на вітер, тримаючись за гілку й з побоюванням поглядаючи вниз. – Даремно я так високо забрався. Макс завжди придумує завдання, які ставлять мене в скрутне становище!»
Він мусив залізти на це дерево, щоб спостерігати за дорогою – чи не наближаються машини.
Але, щоб побачити, чи наближається кортеж машин, не обов’язково було Петику кудись залазити. Машини й так здіймуть такий гул і таку пилюку, що буде видно за три кілометри.
Але Макс любить перестрахуватись, тому й змусив Петика залізти на дерево якомога вище. Сам він зараз сидів за великим каменем у засідці, теж уважно спостерігаючи за дорогою.
Справа в тому, що по цій дорозі мав проїхати Перевертень, направляючись до невеличкого селища, яке знаходилось за пагорбом. У селищі зараз переховувалась Ізабелла. Вона змушена була втекти з дому, не бажаючи погоджуватись на заручини з Дагом. І звісно, це відбулося за активного сприяння Макса.
Втеча Ізабелли наробила багато галасу в місті. Щига спочатку подумав, що його єдину доньку викрали, щоб отримати за неї викуп. Ну а потім він подумав уже про Макса. Він взагалі будь-яку неприємну подію в місті пов’язував із детективом. І не тільки він. Майже всі жителі міста також дотримувалися такої думки. Так уже чомусь повелося.
Тут якраз виписався з лікарні Перевертень, і Щига одразу ж звернувся до нього по допомогу. У місті всі вже знали про те, як Макс із напарником познущалися над ним, тому Перевертень зробив усе, щоб розвідати де ховається сищик. Він також був упевнений, що, знайшовши Макса, він знайде й Ізабеллу. За цю роботу йому пообіцяли добре заплатити Щига з Дагом.
Макс ніяк не міг второпати, як Перевертень дізнався про місце знаходження Ізабелли. А потім здогадався, що про це комусь розповіли молочниці, які щодня їздять із селища в місто торгувати молоком на ринок.
Хай там як, але до зустрічі з ватагою Перевертня він мусив приготуватися. Ізабеллу довелося відвезти в сусіднє селище, а для гостей знову була приготована пастка.
Автомобілі з’явились із-за повороту так несподівано, що Макс навіть на хвилину розгубився. Він поглянув на дерево, дивуючись, чому Петик мовчить, не подаючи ніяких сигналів. Йому здалеку важко було розгледіти, що там робиться з помічником, але Макс був упевнений, що Петика знову відволікла його пристрасть до лузання насіння.
Та цього разу він помилився. Петику зараз було не до лузання. Гілляка, за яку він тримався, обломилась ще до появи машин, і Петик давно вже повинен був упасти з дерева. Його врятували великі кишені, точніше одна кишеня. Петик зачепився кишенею за сучок і тепер висів високо над землею, благаючи долю, щоб не відвернулась від нього в цю скрутну хвилину. І доля, як бачимо, не відвернулася. А, можливо, доля тут ні до чого. Всього-навсього кишеня була пришита на совість і сучок виявився міцним.
Як на біду звідкись прилетів
