усередину, опинившись на чомусь м’якому. Те м’яке зарухалось, тихо зарохкало й обнюхало незваного гостя мокрим, слизьким рильцем.
Макс зрозумів, що потрапив до свинячого хлівця. Він ще раз пожалкував, що не взяв із собою свого вірного помічника, адже Петик, як ніхто інший, підходив для подібних нестандартних ситуацій.
Затаївшись за широкою спиною свині, Макс прислухався до звуків ззовні. Він пригадав обличчя охоронця й подумав, що, мабуть, краще мати справу зі свинею, ніж із таким типом. Дотягнувшись до дверцят, Макс прикрив їх, що було не зайвим, бо відразу ж після цього на дверцята почали кидатися собаки.
Невдовзі до хлівця підбігли охоронці й оточили його з усіх сторін. Один з них, відчинивши двері, посвітив усередину ліхтариком. Сморід від свинячого житла вдарив йому в носа, і він, гидливо скривившись, зачинив двері. Макса охоронець бачити не міг, бо той лежав за свинею, заховавши обличчя в її жорстку шерстку.
Трохи повештавшись біля хлівця, переслідувачі побігли далі, а за ними віддалявся й собачий гавкіт.
Свиня знову тихо рохнула. Повернувши голову, вона ще раз обнюхала свого гостя.
«Добре, що Петик не бачить мене зараз, – подумав Макс, відвертаючи від себе рило допитливої свині. – І чому я поїхав сам, коли у мене для подібних справ є помічник?»
Він відсунувся ще далі від свині, а вона навпаки, почала тулитися до нього, відчувши споріднену душу.
– Тьху, – сплюнув Макс. – Відчепись від мене, брудна тварино. Чого тобі треба? – уже викрикнув він.
Свиня, ніби розуміючи його, ще раз тихенько хрокнула. Схоже, що вона зраділа такій компанії, бо самій, усе-таки, сумно. Відсовуючись, Макс відчув за спиною стіну й зрозумів, що треба змиритись зі своєю долею. Свиня, тихенько рохкаючи, притулилася до нього, кілька разів ніжно кувікнула та спокійно заснула.
«От потрапив у халепу, – подумав Макс, затуливши носа, щоб не задихнутись від «пахощів» конури. – Я тут довго не витримаю».
Але куди було подітися? Надворі все ще гавкали собаки і продовжували щось викрикувати охоронці. Трішки розслабившись та зігрівшись біля свині, Макс також задрімав і навіть заснув. Йому наснилася Ізабелла, яку він уже давно не бачив. Він із ніжністю обнімав і цілував Ізабеллу, а вона у відповідь, як не дивно, чомусь по-свинячому рохкала.
Прокинувшись, Макс побачив, що обнімає та цілує свиню. Він знову сплюнув від огиди й вибіг із хлівця надвір. Там було ще темно. Макс, крадучись, направився до ближнього вікна будівлі, маючи намір усе ж відшукати потрібну йому пацієнтку спецлікарні.
Справа в тому, що він учора, риючись у старих архівах міської лікарні, натрапив на документ, який дуже його зацікавив. Це була довідка, видана громадянці їхнього міста Дразі Антоніні в тому, що вона пройшла обстеження у клініці при лікарні й визнана хворою на епілепсію. Там же він знайшов фотокартку хворої, на якій вона була із сином. Мабуть, фотокартку вийняли із сімейного альбому. На зворотній
