того, що п’є,
А хто його має, той візьме за жінку дочку мою любу.
Пер Ґінт: (роздумавши) Говорять: колись
Не вчився від малку – на старости вчись.
Про мене! (п’є)
Дід із Довра: А бачу, що ти не з дурних!
Плюєш?
Пер Ґінт: Не відразу збудовано Рим.
Дід із Довра: Відтак – ти мусиш кинути свій стрій
Бо знай – ми дбаємо о славу Довру.
І з-поза меж не ввозимо сюди
Нічого, кромі тих кокард в хвостах.
Пер Ґінт: А я ж хвоста не маю.
Дід із Довра: Підожди!
Сейчас йому святочний дайте хвіст!
Пер Ґінт: Поважся лиш! Справді, це гірше, чим жарт!
Дід із Довра: Безхвостий кавалер у нас ні при чім.
Пер Ґінт: З людини худобу робити?
Дід із Довра: Синашу!
Двірським кавалером стаєш у хвості.
А жовту кокарду, що зараз припнуть,
На празник великий у пас тільки носять!
Пер Ґінт: (подумавши)
Говорять – людина мізерний атом
Хилитися мусить, куди не повіє.
Давайте хвостяку!
Дід із Довра: А бачиш – зумієш!
Придворний троль: Тепер же попробуй виляти хвостом.
Пер Ґінт: (роздратовано)
Ну годі, до біса! Чи схочете ще,
Щоб я для вас віру батьківську покинув?
Дід із Довра: Про віру байдуже. В що хочеш, в те вір.
Важне у нас зверхнє – наш одяг, наш хід,
А вірою зви це, що ми звемо – жах.
Пер Ґінт: А все ж таки – мимо тих всіх пустяків
Ти хлопець – нічого. Я й думать не смів.
Дід із Довра: Синашу! Ми гірші здаємся, чим є,
І в тому різниця між нами і вами,
Та годі вже діла поважні вести –
Пора вже на радість для уха і ока.
А вуте музики настройте арфи,
Танечниці, доврських танків заведіть!
(Музика і танці)
Придворний троль: Сподобалось?
Пер Ґінт: Що? Гм.
Дід із Довра: Не бійся – скажи!
Що бачиш?
Пер Ґінт: Я бачу ціле чортзнащо –
Корова по струнах копитом товче,
А льоха тупцює в коротких штанцях.
Придворний троль: Сейчас його в штуки!
Дід із Довра: Отямтеся, в нього
Ще людські всі змисли.
Дівчата-трольчині: Ми вирвемо їх!
Проколемо уха і виберем очі!
Жінка в зеленій сукні: (плаче) Така нам похвала за співи і танці?
Пер Ґінт: Це ти так гуляла? Мій Боже – крихітку
Ударити в жарти на пирі не вадить.
Жінка в зеленій сукні: Ти справді
