І, як не дивно, вона не лише повернулася назад до Радянського Союзу, а й отримала звання народної.
Усі театри активно готувалися до Декади української літератури й мистецтва в Москві. Багато говорили про прем’єру комічної опери Сандлера «В степах України» за однойменною комедією Корнійчука. Вона прогриміла від Одеського театру опери та балету до Київського й назад. І її в першу чергу збиралися показувати московській публіці.
Минулого року в Київському театрі Івана Франка своїм «соціалістичним реалізмом» хизувалася вистава «Грані алмаза». «Розкривати героїчний пафос нашого щоденного трудового життя, показувати високе у звичайному, „буденному” – одне з головних завдань мистецтва»[18]. Щоправда, здається вистава не потрапила на Декаду української літератури й мистецтва. Забракло їй не так ідеологічної, як методичної чистоти. Преса її постійно критикувала за занадту еклектичність і безглузде новаторство. Цим вона мене неабияк заінтригувала, і я вмовила Дуню сходити на неї.
Література також не відставала і мислила семирічними масштабами. «Ми повинні взяти зобов’язання: за семирічку жодної поганої, холодної, фальшивої книжки! Як беруть зобов’язання сталевари, будівельники, доярки, ланкові, шахтарі», – зазначив Павло Загребельний у своїй статті в січневій «Літературній газеті» шістдесятого року.
Кіно розвивалося чи не найяскравіше. І хоча війна давно скінчилася, кінорозповіді про подвиги не давали спокою фантазії кіномитців.
Героями фільму «Спрага» Одеської кіностудії стали радянські моряки та розвідники. «Не тільки за темою, а й за своєю ідеєю, життєстверджувальним духом, картина „Спрага” стоїть близько до таких кінотворів, як „Подвиг розвідника”, „Молода гвардія”»,[19] – писали наввипередки газети.
Усе вертілося в певному замкненому колі з поодинокими відхиленнями, однак прославлялося в періодиці як надсучасне і вкрай актуальне. А також пафосне (любили журналісти ще з часів повоєння оте слівце), ідеологічне і реалістичне. Повний набір.
Тому навіть дивно, що наші космічні технології, крокуючи в ногу з побоюваннями сенатора Маккарті щодо «червоної загрози», таки не загинули разом із його печінкою від цирозу в п’ятдесят сьомому, а дали й справді досить відчутний поштовх до освоєння космосу[20].
Так називана Науково-технічна революція дала якісний стрибок у структурі й динаміці розвитку продуктивних сил. Протягом п’ятдесятих і далі, охопивши всю декаду шістдесятих, відбувається корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки на провідний чинник виробництва. У Києві з’являється кілька станцій метро – на той час ну майже машина телепортації.
Відбувається трансформація індустріального суспільства в постіндустріальне. Завдяки науковій революції старі наукові уявлення заміщаються частково або повністю новими,
Газета «Радянська культура» № 99(515) від 15.12.1959.
Газета «Радянська культура» № 98 (514) від 10.12.1959.
Американський сенатор Маккарті (на честь якого назване таке явище, як «маккартизм» – протидії й боротьбі з комуністичним проникненням і шпигунством на користь СРСР, переважно в апараті влади й серед інтелектуальної еліти, в переслідуванні осіб із ліберальними переконаннями) страждав на алкоголізм і більш ніж за півтора року до закінчення своїх повноважень 2 травня 1957 року помер від гепатиту в лікарні міста Бетесда у віці 48 років.
