в Болінґброк. Але цього року я не можу – я МУШУ поїхати додому. Ти не уявляєш, як мене туди тягне.
– Але тобі там не буде що робити, – глузливо сказала Філ. – Раз чи два ви зберетеся разом вишивати; а старі пліткарки перемиватимуть тобі кісточки і у твоїй присутності, і за спиною. Ти помреш від самотності, дитинко.
– В Ейвонлі? – спитала Енн, яку це розсмішило.
– А якби ти поїхала зі мною, ти б прекрасно проводила час. Болінґброк шалів би за тобою, Королево Енн – за твоїм волоссям і твоїм стилем – ой, та за всім! Ти така ІНША. Ти була б у центрі загальної уваги, а я б грілася в променях твоєї слави – «не троянди, але поряд троянди». Ну поїхали, Енн.
– Картина світського тріумфу, яку ти змальовуєш, зачаровує, Філ, але я змалюю картину, поряд з якою вона потьмяніє. Я їду додому на стару ферму, з будинком під зеленим дахом, який тепер трохи вигорів, між яблуневих садів з тепер голими деревами. Внизу тече струмок, а за ним – хвойний ліс, в якому грають на арфах дощ із вітром. Поряд є ставок, зараз сірий і понурий. У домі буде дві старші дами, одна висока й худа, інша низенька й товстенька; і буде двоє двійнят, одна – зразкової поведінки, інший, як каже пані Лінд, «ходячий терор». Над верандою буде маленька кімната, де колись роїлися мрії, з великою, пишною, периною, яка після матрацу в пансіоні здаватиметься предметом розкоші. Як тобі моя картина, Філ?
– Дуже нудна, – сказала Філ, скорчивши гримасу.
– О, але я забула головне, – м’яко сказала Енн. – Там буде любов, Філ – вірна, ніжна любов, яку я мені не знайти більше ніде на світі – любов, яка чекає на мене. Вона робить мою картину шедевром, навіть якщо кольори й не дуже яскраві.
Філ мовчки встала, кинула свою коробку цукерок, підійшла до Енн й обняла її.
– Енн, хотіла б я бути такою, як ти, – спокійно сказала вона.
Діана зустріла Енн на станції в Кармоді наступного вечора, і вони їхали разом під тихим, розшитим зорями небом. Зелені Дахи мали святковий вигляд. У кожному вікні горіло світло, яке осявало темряву, наче полум’я – червоні язики витанцьовували на тлі Лісу Привидів. На подвір’ї палахкотіло багаття, довкола його метушилися дві постаті, одна з яких оглушливо закричала, коли їхній екіпаж виїхав з-за тополь.
– Деві видає його за індіанський бойовий клич, – сказала Діана. – Його навчив хлопець, який працює в пані Гарісон, і він тренувався, щоб тебе ним привітати. Пані Лінд каже, це виснажило її нерви до краю. Він підкрадається ззаду, а тоді кричить. Він і багаття придумав для тебе розпалити. Два тижні збирав хмиз і вмовляв Маріллу дозволити облити його керосином, щоб краще горіло. Судячи зі запаху, думаю, вона йому дозволила, хоча пані Лінд до останнього казала, що Деві тільки підпалить себе й інших, якщо йому дозволити.
На цей момент Енн вже вилізла з екіпажу, а Деві схопив її за коліна, тоді як Дора взяла її за руку.
– Правда першокласне вийшло багаття, Ен? Давай я тобі покажу, як його розгрібати – дивися, які іскри. Я його для тебе розпалив, Енн, бо я був дуже радий, що ти їдеш додому.
Відчинилися
