не міг загнати її в кут. Вона була перша зі всіх предметів на курсі, крім англійської, де Енн Ширлі її обійшла. Енн і самій навчання на першому курсі йшло легко, здебільшого завдяки тому, що вони з Гілбертом старанно вчилися впродовж двох років в Ейвонлі. Це залишало їй більше часу на соціальне життя, яке їй дуже подобалося. Але ні на секунду вона не забувала Ейвонлі та своїх старих друзів. Для неї найщасливішими митями тижня були ті, коли вона отримувала листи з дому. Поки їй не почали приходити листи, вона й думки не допускала, що їй може почати подобатися Кінґспорт, чи що вона почуватиметься там вдома. Поки вони не приходили, Ейвонлі, здавалося, був за тисячі миль від неї; ті листи наблизили його й зв’язали її старе життя з новим так сильно, що вони вже здавалися одним цілим, а не двома безнадійно роз’єднаними одиницями. Перший раз їй прийшло шість листів, від Джейн Ендрюс, Рубі Джилліс, Діани Баррі, Марілла, пані Лінд і Деві. Лист від Джейн був виведений каліграфічним почерком, з акуратною цяточкою над кожною «і» та без жодного цікавого речення. Вона ні словом не згадувала про школу, новин про яку Енн найбільше чекала, і не відповіла на жодне питання з листа Енн. Але вона повідомила Енн, скільки метрів мережива вона зв’язала, і яка в Ейвонлі була погода, і яку вона хотіла пошити сукню, і як в неї боліла голова. Рубі Джилліс написала багатослівну епістолу, в якій дорікала Енн за її відсутність, запевняла, що вона все пропускає, питала, які в Редмонді хлопці, і розповідала про власний досвід з численними залицяльниками. Це був простий невинний лист, і Енн над ним посміялася б, якби не постскриптум. «Гілберту, здається, Редмонд подобається, судячи з його листів», – писала Рубі. «Чарлі, думаю, від нього не в захваті».
Отже, Гілберт писав Рубі! Дуже добре. Він, звичайно, мав на це повне право. Але!! Енн не знала, що першою написала Рубі, а Гілберт відповів тільки з ввічливості. Вона з відразою відкинула лист Рубі. Але чудовий, легкий і багатий на новини лист Діани допоміг їй від нього відволіктися. У Діаниному листі було трохи забагато Фреда, але поза тим він був про те, що цікавило Енн, і вона майже відчула себе в Ейвонлі, читаючи його. Послання від Марілли було доволі стриманим і безбарвним, без зайвих пліток та емоцій. І все ж воно відкрило перед Енн картину простого, безпечного життя в Зелених Дахах, із присмаком давнього спокою й непохитної любові, яка завжди чекала на неї там. Лист пані Лінд був повний церковних новин. Після того, як пані Лінд перестала займатися веденням домашнього господарства, у неї з’явилося більше часу на церковні справи й вона занурилися в них з головою. Зараз вона не могла пережити вбогий «вибір» проповідників на вакансію в Ейвонлі.
«Здається, що пасторами в наш час стають одні дурні», писала вона розлючено. «Яких тільки кандидатів нам присилають, і що вони говорять на проповідях! Половина з того неправда, і, що ще гірше, не відповідає догмам віри. Той, що в нас зараз, гірший за всіх. Він просто бере текст, а говорить про щось геть інше. І він каже, що не вірить, що всі невірні горітимуть в пеклі. Подумати лишень! Вони тільки потратять
