ще дві розповіді очевидців цього інциденту. Жоден із них не згадує Бен-Ґуріона.[286]
Це був перший випадок причетності Бен-Ґуріона до перестрілки з арабами. Доки все це відбувалося, у Кфара-Тавор йому було завдано один із найболючіших ударів по його політичній кар’єрі, який він будь-коли переживав, можливо, найгірший за всю історію.
Кфар-Тавор був мошавою, що лежала приблизно в шести милях на південь від Седжери. Янаіт і Бен-Цві як посланці «По’алей Ціон» були там прийняті добре. Вона написала, що їх зустрічали з «нестримною радістю та захопленими обличчями, які здавалися загадковими, наче вони розкрили глибоку таємницю». Янаіт та Бен-Цві приїхали для того, щоб знайти організацію охоронців, яка відкрито діятиме замість таємної організації «Бар-Гіора», яка мала бути розформована. Але водночас проходили дискусії щодо нової групи «Га-Шомер» («Охоронець») «у внутрішніх приміщеннях та у глибокій таємниці». Рахель була знервована. Крім усього іншого, вона запитувала себе, які ролі у ній будуть призначені жінкам.
Наступного дня, на сьомий день Песаху, у малому будинку в кінці мошави відбулася зустріч. Янаіт й інші учасники ще не знали про події у Седжері того дня. Більшість із них сиділа на підлозі, решта – на вузьких лавках уздовж стін. Атмосфера була «відвертою, збудженою та шалено таємною». Усі вважали заснування «Га-Шомер» актом «сміливості та звільнення».[287] За словами Янаіт, усе це робилося заради «нашого найкращого народу». Організація, яку вони створили, функціонувала десь близько десяти років і у свої найкращі часи мала близько ста членів, серед яких двадцять три жінки. Вони виконували функції охоронців, працювали та засновували поселення. Як і для піонерів Білу на кілька десятків років раніше, важливість «Га-Шомер» полягала в основному у легенді, яку він заповів наступним поколінням. Вона вважається однією з наріжних каменів сил оборони Ізраїлю. І Бен-Ґуріон знову не був запрошений до неї.
Сутичка на Седжері, яка забрала життя Корнгольда і Меламеда, відвернула його розум від заснування «Га-Шомер», але ненадовго. «Образа не вщухала в Бен-Ґуріоні до останнього дня, – казав Шаул Авігур, один із його найближчих соратників. – Він не міг стримуватися, коли говорив про це зі мною – як таке могло статися?» Багато років по тому він запитав Янаіт, яка одружилася з Бен-Цві: «Чому ви відмовилися від мене?» Янаіт Бен-Цві зробила все можливе, щоб пояснити це для історії. Здебільшого це було дуже схоже на пояснення щодо неприйняття його до «Бар-Гіора». Вона пояснила, що «Га-Шомер» нав’язувала залізну дисципліну своїм членам; Бен-Ґуріон не витримав би цього. Він занадто багато думав і занадто багато говорив – він не міг стримуватися. «Його думки було неможливо опанувати», – стверджувала вона.[288]
Авігур запропонував краще пояснення. Був один начальник, його звали Ізраїль Шохат, і він
Ben-Gurion 1971a, p. 46ff; свідчення Якова Вертмана, BGA, тематичне досьє 34/242405; меморіальний вебсайт міністра оборони Корнгольда http://www.izkor.gov.il/HalalView.aspx?id=506380;
меморіальний вебсайт міністра оборони Швайгера http://www.izkor.gov.il/HalalKorot.aspx?id=506518; меморіальний вебсайт міністра оборони Меламеда, http://www.izkor.gov.il/HalalView.aspx?id=506083.
Ben-Zvi et al. 1962, p. 20; Lev 1983, p. 135ff.
Матеріали інтерв’ю Янаіт Бен-Цві з Наумом Барнеа, опубліковані у «Давар» від 23 листопада 1979 року.
