тут. – наказав чоловік Еллі. – Я перевірю.
Томас вийшов на вулицю, а дівчина продовжила обшукувати приміщення, оглядаючи все до чого не боязко доторкнутись.
Поміж усього Елла наткнулась на сукню, сховану в купі лахматі. Пошматований і залитий кров’ю одяг, явно не підходив господині по розміру: сукня шита на підлітка.
З двору пролунав крик, крик Томаса. Дівчина кинулась назовні і оторопіла: Томас качався по землі як сам не свій, постійно викрикуючи одне слово «змії». Елла підбігла до лицаря, намагаючись привести його до тями, змій, про які кричав Томас, і близько не було видно. По ногам пройшов холод і все довкола почало наповнюватись темним густим туманом. Дівчина побігла назад до будинку, але її ногу підчепило щось невидиме і вона впала, провалившись крізь землю.
Елла опинилась на дні глибокої ущелини округлої форми. Вогке, м’яке дно, стіни вимощені цеглиною – схоже, що дівчина впала на дно криниці. Чаклунка шукала потрібну пляшечку, але не могла знайти. Все зникло: ні чарівних зіллів, ні звуків, ні світла – лишень сирі стіни, які тривожно поглядали на дівчину, немов очікуючи моменту, щоб зімкнутися. Чаклунка підвелась, поглянувши, як їй здалось вгору, але нічого не побачила. Обпершись руками і ногами об цеглу, вона загорілась бажанням як найшвидше вибратись назовні. Слизькі стіни не піддавались, Елла постійно зісковзувала донизу, дихання стало дедалі важчим, а стіни загрозливо наближались. В розпачі Елла просто закрила очі руками, приготувавшись до найгіршого.
Сонечко зійшло,
прийшов новий день…
Квіти дарують нам щастя
і білі голубки…
Ніжний жіночий голос наспівував до болю знайомий слова, що привело Еллу до тями, змусивши відкрити очі. Тьма розвіялась і вона опинилась на галявині посеред зимнього лісу. З неба повільно падав лапатий сніг, танувши в теплі багаття, на якому в казані розігрівалась їжа, приємно насичуючи запахом все довкола.
В небо голубку відпусти,
нехай несе радість іншим.
Молода жінка продовжувала співати, ліплячи зі снігу фігуру схожу на великого пацюка.
Срібне пишне волосся переливалося різними кольорами, немов граючись із променями світла вогнища. Елла сиділа і просто дивилась як жінка грайливо бавилась зі снігом, наспівуючи пісню. Вона відчувала тепло багаття, відчувала зручну м’яку шкіру ведмедя на якій сиділа, і відчула як міцна рука охопила її за плече і прижала до себе. Дівчина оглянулась, зустрівшись поглядом із чоловіком та його ніжною посмішкою. Вони сиділи і слухали чарівний голос жінки, просто насолоджуючись миттю.
Все довкола здавалось таким рідним, таким «своїм». За одну мить в Елли виступили сльози. Сама не розуміючи чому, вона раптово почала плакати. Теплі краплини потекли по щокам, перетворюючи все довкола в полотно художника в якого потекли фарби.
Жінка закінчила роботу і, вихопивши із кишені пляшечку, швидко окропила скульптуру.
– З днем народження, моя дівчинко.
Фігурка
