наміру так довго чекати. Я негайно виїжджаю з тобою чи без тебе.
Грізний погляд не сподобався Еллі, але вона не хотіла в нічній пітьмі їхати бозна-куди, тим більше, невідомо з чим маючи справу.
– А я маю намір добре відпочити! – рішуче відповіла дівчина. – Я подолала не малий шлях і…
– Я теж, проте не маю наміру зупинятись! – стояв на своєму чоловік.
– Зі слів лорда Сатона напади відбувались уночі, тому безглуздо і нерозумно саме зараз вирушати…
– Я не бажаю з тобою це вирішувати. Лорде Сатон, я хочу якнайшвидше вирушити!
– Розумію. – кивнув лорд.
Щоки дівчини надулись, немов дівчина набрала повний рот води.
– Добре! – повільно видихнувши, промовила Елла Райс. І знявши важкий верхній одяг, додала. – Нам дещо знадобиться.
Дівчина потягнулась до сумки, шукаючи потрібну пляшечку. Сноррі зробивши кілька кіл довкола шиї господарки, виплигнула на стіл, з недовірою все обнюхуючи.
– Гарні вийдуть рукавиці. – тихо до себе промовив Томас Пріт.
Елла лише кинула миттєвий косий погляд на лицаря, продовжуючи нишпорити в сумці.
– Ось! – Дівчина дістала пузир з прозорою рідиною. – Це допоможе нам краще бачити в пітьмі.
– Справді? – зацікавлено запитав лорд Сатон, підійшовши ближче, щоб краще роздивитись.
– Так! Достатньо кілька крапель. Правда, можливі побічні ефекти.
– Це ж які? – з недовірою запитав Томас.
– Волосся може трішки змінити забарвлення….стане більш світлішим, скажемо так. В когось очі ставали подібні до котячих.
Елла схопила пустий кубок зі стола, понюхавши ємкість. Ретельно відмірявши п’ять краплин зілля, жінка простягнула келих Томасу.
– До дна! – з максимально привітною посмішкою супроводивши жест, промовила Елла.
Під пильним поглядом широко розплющених очей лорда, чоловік випив рідину.
– Ну як? – нетерпляче запитав Френсіс Сатон.
– Якось дивно…. – лише промовив сер Томас і в ту ж мить упав, немов повалене вітром дерево, на спину. Сноррі скочила на груди воїна, вкусивши за підборіддя нерухоме тіло Томаса Пріта.
– З вашого дозволу, лорде Сатон, я піду відпочивати. До ранку він має прокинутись. Можете віднести його у більш зручне місце, але. Як не мене, можна його залишити і тут.
– Гаразд. – ніяково промови господар замку. – Соня! Проведи гостю до кімнати.
У приміщення увійшла світловолоса дівчинка років п’ятнадцяти, зі блакитною стрічкою у косі яка личила під також кольору гарні очі.
– От ваша кімната. Я усе приготувала. – промовила Соня зачиняючи за собою двері
– Гарний медальйон. – щиро усміхнулась жінка, запримітивши дивну металічну підвіску у формі метелика.
– Дякую. – ніяковіючи відповіла дівчинка.
– Стривай! – Елла зупинила дівчинку, пригадавши, що лорд
