style="font-size:15px;"> Спалах яскравого світла повернув Еллу до реальності, зруйнувавши завісу пітьми. Темні густий туман розійшовся в різні сторони. Дівчина опинилась перед будинком, кілька миттєвостей приходячи до тями.
Томас непорушно лежав неподалік. Над чоловіком схилилась постать в чорному плащі з накинутим капюшоном, тримаючи руку на чолі своєї жертви. Від Пріта відходили дивні сяйва тьмяного білого кольору які втягувала незрозуміла постать.
– Відпусти його! – рішуче промовила Елла.
Незнайомець, ріст якого, як підмітила для себе Елла, не дотягував для дорослої людини, загрозливо поглянув на жінку, блиснувши зеленуватими очима які сяяли у пітьми немов котячі. Постать поволі підвелась, відкривши обличчя: чорне довге волосся і дівчаче бліде обличчя підлітка. Елла стояла розгублена. Монстром виявилась дівчинка, хоча і схожа, швидше, на тінь ніж на людину.
– Відпусти його! – видала із себе Елла, стиснувши бутилочку із зіллям.
– Вони заслужили на смерть. – відповіла дівчинка. – Всі вони.
– Чому? Хто?.. – не зрозуміло запитала чаклунка.
Вони нічого погано їм не зробила, вони допомагали їм, а вони убили їх. – обличчя дівчинки ще більш потемнішало, наповнюючись люттю.
– Про кого ти?
– Чому ти їм допомагаєш? – відповіла питанням на питання темна постать. – Ти ж така як я. Рано чи пізно і на тебе будуть полювати. Люди бояться не схожих на нас. Вони не розуміють нас.
– Ти маєш зупинитись. Давай спокійно поговоримо.
– Вони не слухали нас коли ми хотіли поговорити, і ми не будемо слухати їх. – дівчинка обернулась до Елли спиною, поглянувши на нерухоме тіло Томаса. – Йди геть! Мм не хочемо тебе кривдити.
– Я не дозволю тобі убити його.
– Ти не залишаєш нам вибору.
Довкола дівчинки зібрався клубок туману, поволі перетворюючись у довгі лінії темряви, схожих на щупальці восьминога. Елла дістала пляшечку, але не встигла і подумати, як сильний потік вітру відкинув її на кілька метрів назад. Невидима сила схопила чаклунку за ноги, піднявши у нічне небо. Елла висіла в повітрі головою донизу, відчуваючи як туман обвивається довкола неї, немов змія стискаючи кожну кісточку. Вона опиралась що було сили, але нестерпний біль охоплював усе тіло. Раптово смертельні обійми розімкнулись і Елла полетіла додолу, важко ударившись спиною об землю. Це Томас кинувся на тінь, намагаючись ударити мечем у спину, але зазнав невдачі: пітьма випередила чоловіка, жбурнувши того в будинок. Елла, долаючи біль, підскочила до Томаса.
– Морта. – промовила чаклунка, розливши довкола одне із зіллів.
Довкола виріс магічний бар’єр, накривши їх куполом. Густа темрява, немов бджолиним роєм, окутала невидиму стіну, намагаючись пробитись до середини.
Елла тримала голову непритомного Томаса в себе на колінах, намагаючись стримати потік крові, яка річкою текла з верхівки
