чотирьома шибеницями з обрубленими мотузками. Над усім містом кружляли ворони, а із лісу доносились самотні вовчі завивання.
Елла не хотіла продовжувати обшуки, але потрібно було щось знайти, знайти бодай якийсь слід. Обмотавши шарфом обличчя, залишивши лиш очі, вона продовжила блукати по домівках. Скрізь було одне і те саме, окрім одного будинку. Непримітний будинок на іншому кінці містечка так само став склепом для своїх для власників, але тіла… тіла акуратно лежали на ліжку: чоловік із жінкою, обнявши сина, спокійно лежали разом. У всіх на шиї був слід від мотузки, а на столику, неподалік, стояла ваза із гілками ялинки.
Сутінки майже заполонили небо, коли чаклунка повернулась до замку
– Щось знайшла? – як тільки забачив Еллу, запитав Томас.
Дівчина пронеслась повз нього і подалась у свою кімнату, кинувшись до речей. Стукіт у двері не відірвав її від пошуку необхідною речі.
– Що сталось? – не дочекавшись відповіді, Пріт сам увійшов. – Що ти робиш?
– Шукаю.
– Що?
– Не знаю… щось… щось неймовірно сильне. Щось що могло б нам знадобитись.
– Заспокойся! – Томас підійшов до Елли, смикнувши за плече.
– Не заважай.
Елла не була схожа сама на себе, в очах виднівся страх. Вона нарешті відірвалась від речей, сівши на крісло. Її усю тіпало, коліна ні на мить не завмирали, а погляд блукав по кімнаті.
– Заспокойся. – повторив Томас максимально спокійно. – Можливо щось принести? Води?
– Ні.
– Так що ти все таки там побачила?
Еллі знову довелось це все пережити, розповідаючи Томасу все що там зустріла. Вона намагалась не згадувати ті картини які там бачила, але не могла викинути їх з голови.
– І що ти думає? Хто міг таке зробити?
– Не знаю. – Елла видихнула, промовляючи кожне слово повільно і важко. – І тому нам доведеться туди повернутись, але уже у ночі.
– Взимку ночі довгі. І ти говорила…
– Я знаю, але, я гадаю, тут є зв'язок. Тільки у ночі, щоб воно не було, розкриє себе. Ти поговорив зі сестрою? Що вона розповіла?
– Те й що усі до того… Всі бачили різне: умерлих родичів, просто якість не приємні і жахливі моменти із свого життя про які вони хотіли б забути. Що правда..
– Що?
– Вона сказала, що всі люди які зникли, напередодні побували в першому містечку, і в ночі стояв дивний густий туман.
– Потрібно поговорити з лордом. – Елла підвелась. – Де він?
Лорд Френсіс Сатон нервово ходив по кімнаті, коли увійшли Елла з Томасом.
– У нас погані новини. – Стурбовано промовив Френсіс. – Зникли люди які вижили після першого нападу.
– А Соня, дівчинка яка жила у замку? – налякано запитала Елла.
– Вона теж.
– Хто б це не був, але він
