вчора, – пробелькотіла Пелагея. – Ні, ваша милосте, сьогодні ми шукали, але ляльки не було.
– Де шукали?
– У дитячій кімнаті. Боже мій, в… в…
Пелагея дивилася на неї божевільними очима.
– Де? – губами, які враз помертвіли, мовби стали дерев’яними, спитала графиня.
– В… в… спальні.
– У спальні? Але ж…
Так, спальня доньки тепер знаходилася поруч з їхньою. Двері не зачинялися на ніч, а з тієї кімнати, яку переобладнали під Ядзину спальню, до їхньої спальні був єдиний вихід.
– Коли ви шукали?
– Вранці. Ядзенька прокинулася і спитала, де лялька.
– Тебе не здивувало, що ляльки не було?
– Зд-здивувало. Але я подумала, що може… може…
– Що – може?
– Може, вона загубилася десь увечері.
– Ввечері?
Тепер і графиня згадала, що коли цілувала перед сном доньку, вона бачила, справді бачила на столику біля ліжечка ляльку. З цілими очима. З очима, які вранці хтось виколов. Або вночі, після того, як ляльку вкрали. Але як? Адже вночі вони не чули жодних звуків. Їхня спальня на другому поверсі. Якби хтось спробував відчинити вікно і залізти до нової спальні доньки, вони неодмінно почули б. Вранці ж вона встала, мимохідь поглянула на доньку, яка спала, і, щоб не розбудити її, пішла в туалетну, де її вмивали і причісували служниці.
Але коли ж тоді і хто міг забрати ляльку? Невже тоді, коли вона займалася туалетом? Ядзеньку в їдальню, як звичайно, привела Пелагея. Матка Боска, невже Пелагея…
– Тобі доведеться все розповісти, – якомога суворіше наказала вона няньці.
– Що розповісти, ваша милосте?
Напевне, Пелагея здивувалася такому незвичному тону. Але її зляканий вигляд лише підштовхнув графиню до рішучих дій.
– Дивись мені в очі, – сказала вона суворо. – В очі, чуєш?
– Чую, – прошепотіла Пелагея.
– Це ти забрала ляльку зі спальні? – Графиня тепер справді дивилася в очі няньці. – Відповідай! Інакше зараз же підеш на стайню.
– Ваша милосте… за що?
Пелагея впала на коліна. Простягла руки до своєї пані. І раптом графиня Ядвіга побачила не благально випростані руки, а гілки пальми. Вона здригнулася, побачила себе в кімнаті, ось вона там стоїть. Щось іще намагалася згадати і не могла. Згадала трохи пізніше, коли, засоромившись своєї гарячковости і жорстокости та ледь не попросивши у служниці вибачення, йшла довгим коридором. Щось знову підштовхнуло її до злощасної зали. Ще здалеку побачила напіввідчинені двері. Зупинилася, подолала страх, який знову вчепився за неї гострими кігтями, і пішла далі.
Ще раз зупинилася перед самим порогом. Заглянула до зали. Рішуче зайшла. Нікого… Посередині зали мирно зеленіла пальма, не було й ляльки, напевне, її вже забрала Пелагея. Але що ж привело її сюди? Її саму… Графиня Ядвіга ще раз подивилася
