смерть змінює людину. Мученицька смерть змінює до невпізнанності.
Вона обдивлялася його лице, шукаючи рідних рис, розглядала шию, руки, обдивлялася його пальці, та бачила тільки сліди знущань із убитого.
– Что скажєш, мілашка?
Ганнуся не знала, що їм казати. Вона не мала ніякої певності.
Біля конюшні вже зібрався цілий гурт москальні.
– Можєт, єшо заглянєш пад кальсони? – крикнув котрийсь із них. – Там бистрєй апазнаєш!
Від дикого реготу Ганнусі заклало у вухах.
– Авжеж, – сказала вона. – Загляну. Тільки занесіть його до стайні.
– Єщьо чєво! Там ти єво ізнасілуєш.
Кацапи знов заіржали.
– Атставіть! – крикнув котрийсь із старших, що був не в шинелі, а в білому кожусі. – Ідьот апазнаніє! Занєсті бандіта в памєщєніє, а свідєтєльство в пратакол!
Вони занесли його в конюшню, поклали на соломі, й Ганнуся попросила, щоб її залишили тут саму.
Не минуло й хвилини, як вона вийшла.
– Так, це він, – підтвердила Ганнуся.
– Вот і ладнєнько, маладчінка. Дамой тєбя тожє атвєзут, – сказав той, що був у білому кожусі. – Падпіші вот здєсь.
Ганнуся задерев’янілою рукою поставила на папері закарлюку й відчула, як у її жилах поволі прокидається кров.
Щось гостро скинулося в лоні. Воно було живе. І сон був на життя.
Того шраму, який на Веремієві могла бачити тільки Ганнуся, на тілі вбитого не було.
2
Сам сатана вигадав неп,[14] щоб узяти нас за горлянку. Ми почали втрачати найбільшу опору – селянина, якому нарешті дали дихнути, дозволили погосподарювати, пожити з розв’язаними руками. Хай і в неволі, зате з масною кісткою. Ще зовсім недавно село зустрічало нас, як своїх боронителів, мішками несло хліб, сало, курей, давало кращих своїх синів, а тепер – відвернулося. «Вибачайте, хлопці, – ховаючи очі, казали дядьки, – часи змінилися, пора б і вам братися до якогось діла, бо в лісі ви вже нічого не виходите. Вертайтеся додому, хазяйнуйте і живіть, як люди».
Такі балачки виводили мене з терпіння. Одного разу змучені, голодні, вимоклі на дощі, ми верталися до Лебединського лісу після невдалого нападу на гамазей торфової виробки біля Іванової Гаті й залізли в клуню перепочити та обсушитися. Самі не зогляділися, як і поснули на соломі. Іноді напосідала така втома, що сон валив з ніг.
А вранці до клуні зайшов отой «хитрий дядько», пропахлий гноєм і дьогтем. Очі бігають туди-сюди, видно, казати боїться, але й мовчати не може:
– Хто вас сюди просив? – почав жалібно-тонким голосочком. – Хочете загнати мене в могилу? Ну подумайте своєю головою: ви оце відсиділися та й пішли собі далі, а хтось донесе, що ночували в мене.
– Хіба ж ми не за твою шкуру воюємо? – не зовсім доречно спитав Коляда.
– Та на дідька ж мені ваша війна, як ти виспався та й пішов,
Неп – нова економічна політика, яка тимчасово полегшувала становище селянства з метою відвернення його від антирадянської боротьби.
