на мовє, мнє будєт очєнь пріятно. Удівітєльно мєлодічний язик.
Деркач простодушно подивився на Чорного Ворона. Мовляв, а бачиш?
– А «вітки» вип’єш? – спитав він у Птіцина.
– Что такоє «вітка»?
– Розбавлений спирт.
– Я вабщє-то нє п’ю. Жєлудок падводіт.
– А ми розбавимо тобі джерельною водичкою до десяти градусів, – заспокоїв його Деркач. – Інакше яка може бути балачка?
– Развє что для разгавора, – погодився Птіцин.
– Добре, сідай уже, – насупився Семен Чучупака. – Розбалакалися.
Ворон здивувався ще дужче, коли Семен посадив цього покруча майже на покуті поміж собою і Деркачем, а збоку примостився ще й Панченко. Підвівся б з могили Василь Чучупака – всіх трьох вивів би за вал.[16]
Першу чарку Птіцин цідив крізь зуби, видно, справді був хворий або остерігався сп’яніти в товаристві «головорізів». Одначе випив до дна, дрібно закліпав просльозілими очицями й потягся до сала, ніби хотів ще раз усім нагадати, що його дід мав прізвище Птах. Закушуючи, Птіцин кидав короткі позирки по кутках: його, вочевидь, здивувало, що в підземній «хаті» стіни вибілені вапном. Угорі на покуті висіли образи Богоматері та її Сина, а нижче – розгорнуті полотнища двох прапорів. Жовто-блакитний і чорний – холодноярський бойовий прапор, на якому срібною заполоччю було вигаптувано: «Воля України або смерть». Його погляд затримався на цьому написі, Птіцин перестав жувати, ніби, чогось не розуміючи, вчитувався в кожне слово по складах.
Деркач знову налив.
– Давай ще по одній.
– Пастойтє, ми так і пагаваріть нє успєєм, – сказав Птіцин.
– Встигнемо, – Чучупака простяг до нього свою чарку, запрошуючи поцокатися. – Ми ще не готові до серйозної балачки. Головне, що ти прийшов, не побоявся.
– А чєво мнє баятся, я ведь шол на пєрєгавори, а нє сватацца.
– Ну, то й не сиди, як засватаний, – сказав Деркач. – Будьмо.
Птіцин покрутив носом, однак другу чарку хильнув сміливіше. Після третьої його бліде лице взялося рожевими плямами, він розслабився й повів очима по столах, приглядаючись до лісового товариства.
Воронові сподобалося, що хлопці вже давно перестали витріщатися на Птіцина й загомоніли про своє, зачадивши міцним бакуном. Вони мовби відгородилися димовою завісою і від чекіста, і від отаманів, котрі з ним чаркувалися.
Птіцин, помітно сп’янівши, не міг розібрати, чи то так накурено, чи на очі йому накотився туман.
– Всьо ето харашо, в смислє водку п’янствовать, – сказав він. – Но мнє нада к вєчєру нєпрєменно вєрнуться в штаб гарнізона. Іначє Штеренберг… будєт волноваться.
Він натякав, що в Мельниках під арештом сидять заручники, яких розстріляють, не дочекавшись його увечері. Але Семен Чучупака порадив:
– А ти напишеш йому записку, що переговори затягуються до завтра. Це ж діло непросте, тут багато чого треба
За валом у Мотронинському монастирі розстрілювали ворогів і зрадників.
