style="font-size:15px;"> Але Ванька й сам уже побачив привиддя, заточився, трохи не впав.
– Чьорний монах, бля, – він зняв з плеча довгу трилінійку.
– І покотяться звізди в гієну огненну! – заволала хламида.
– Дак ето жє тот колдун проклятий! – здогадався рябий. – Жівой, что лі?
– Уму нєпостіжімо.
Варфоломій, замахнувшись косою – у-у-у-у! – і вигукуючи щось незрозуміле, йшов прямо на них. Вертлявий Ванька скочив убік і так калатнув дулом гвинтівки по кіссю, що Варфоломій полетів в один бік, а коса – у другий.
– Что, в аґнє нє ґаріш і в вадє нє тонєш? – наступив йому чоботом на груди рябий. – Ти на каво с касой палєз, калдавскоє атродьє? Какую мєсть тєбє за ето прідумать? Ґаварі, прідурок. Пулі на тєбя жалко.
– А чєво здєсь думать? – пхикнув Ванька. – В аґнє нє ґаріт, так давай папробуєм воду! Пруд-то вон блізка.
Вони взяли Варфоломія за ноги й потягли лісовою стежкою вниз до Гайдамацького ставу, що блищав у балці відразу за валом. Так волокли його крутосхилом, що голова раз по раз підстрибувала на оголеному корінні дерев. Варфоломій не подав і звуку На березі ставу вони знов узяли його за руки й за ноги, розгойдали і пошпурили чимдалі у воду Легесенький Варфоломій якось так безшумно опустився на ставкове плесо, що зовсім не здійняв бризок. Наче то був не чоловік, а тріска. Упав нечутно та так і лежав на воді горічерева, навіть не думав тонути. Його клобук і хламида надулися, тримали Варфоломієві мощі на плаву, чи, може, він і без того не тонув, такий був ветхий і висушений.
– Нєт, я віжу, етаму нє будєт канца, – сказав Ванька, рішуче зняв із плеча трилінійку й пересмикнув замок.
– А можєт, нє нада? – завагався рябий. – Єслі єво і пуля нє вазьмьот, я рєхнусь.
– Да брось ти.
Ванька прицілився, натиснув на спуск: цок. Бойок злегенька клацнув, але пострілу не було.
– Ідьом атсюда, пака цели, – рябий відвів дуло різко убік.
– Абикновєнная асєчка, чєво ти?
– Вряд лі, – сказав рябий. – Колдун он і єсть колдун. А тут ещьо прімєта такая. Калакала снялі.
– Дак іть за ніх наґраду паабєщалі каждому За калакала-то.
– Дурак ти, Вань. Іді, нє абарачівайся. Пусть там плаваєт сєбє тіхонька да нас нє троґаєт.
Рябий, узявши Ваньку за лікоть, силоміць потяг його від ставка. Та коли вони відійшли кроків на двадцять, Ванька раптом закричав не своїм голосом:
– А-а-а, в боґа мать!.. Мочєнькі нєту!
Він зірвав з плеча гвинтівку, обернувся до ставка, прицілився й вистрілив.
Надута над водою хламида, тріпнувшись, почала осідати. Вона поволі сплющилася, але не потонула – ще довго гойдалася на ставковому плесі.
4
Птіцин тріумфував: з бандитським кублом у Холодному Яру покінчено. Він доповість наркому Балицькому, що Мотронинський монастир узято, його дзвони впали до наших ніг. Єдине, що зіпсувало Птіцину настрій, – це звістка про те, як бійці зразкового батальйону Третьої московської бригади
