Вікторія взяла ключ із бордовою шнурівочкою, зав’язаною на ньому бантиком. – А що це?
– Хіба не бачиш?! Це – ключ, – відповіла дівчинка, розвернувшись у напрямку картини, поволі зменшуючись і розчиняючись у повітряній спекотній імлі. – Твій ключ! – і її крильця також затріпотіли на полотні.
І Вікторія прокинулась у приємному збентеженні. Її ліва рука була затиснена в кулачок. Розтулила – нічого.
– Як ти? Чуєшся добре? – Сергій зауважив, що вона прокинулася, і притулив суху теплу руку до її чола. – Температури нема.
– Так, усе добре. – Віка хотіла сказати «дякую вам», як зазвичай відповідала малознайомим людям, але вчасно стрималася. – Дякую. Я довго спала?
– Годинки зо дві, так. Але це нормально у твоєму стані. Відпочивай. Скоро кордон, сподіваюся, що ми перетнемо його швидко.
«Комфортний у спілкуванні, – подумала Віка. – Та все одно – чужий».
Давні друзі. Сергій і Роман
(приблизно за місяць до аварії)
– Сергію Дмитровичу! Сергію Дмитровичу-у! – У гінекологію сходами підіймається невисокий худенький чоловік у зеленому халаті. – Ти мене чуєш?! Сергію!
– Ой, так-так! Задумався, вибач! Здоров, колего! Що нового? – Сергій відривається від екрана мобілки й ручкається з лікарем, що його доганяв.
– Та тут урологічні проблемки у твоєї пацієнтки. Ось, несу знімки й результати аналізів. Подивишся?! Коли ти там призначив операцію? – запитує уролог. – Е-е, Задоренко Леся Ігорівна.
– Ну, ти таке питаєш. У мене по три-чотири операції на день. Де ж я пам’ятаю. Зараз з’ясуємо, – швидко відповідає гінеколог. – А що там у неї, покажеш?
– Та сам дивись, ясна річ! Вирішувати тобі. Можна пролікувати, а тоді оперувати. Якщо це за показами можливо.
Сергій бере до рук негативи й підходить до світла у вікні.
– Ясно! А аналізи? – переглядає роздруківку, перевертає на зворотний бік. – І це все?
– Що, мало?! Оперуватимеш? – сміється уролог.
– Та йолки-палки! То все не смертельно. Вагітність зараз у пріоритеті. А фіброміоматоз із цим несумісний. Спочатку оперую я, а потім ти візьмешся за неї. Поки все гоїтиметься – і урологія поліпшиться. І, дасть Бог, завагітніє.
– Ну, тоді ґуд! – Вони прощаються, і уролог збігає сходами вниз. – Увечері заскочиш?
– Ой, Ромку! Не питай зараз. Давай ближче шостої скоординуємо свої плани, – відповідає завідувач гінекології і швидко зникає на поверсі. – Будь здоров!
До його кабінету знову черга. Вимита до блиску підлога відбиває тіні всіх, хто тут стоїть зі своїм питанням. У кожної проблеми, які – вона сподівається – розв’яже цей славний спеціаліст. Стоять самі чи з подругою, яка його порадила. Тих, що з подругами, він одразу розрізняє. Жінки його люблять. Знають, що самотній. Знають, що класний
