готові, дорогий Сергію Дмитровичу? – Вона дивиться на нього інтригуюче й звабливо. – Не могла дочекатися завтра! Хвилююся.
– Авжеж, заходь, Лєнусику! – каже на порозі.
– Котусику, привіт! Як почуваєшся? Вітамінки випила? Прогестерон? – телефонує Вікторії, швидко цікавлячись, що там у неї відбувається. – Ні, сьогодні буду скоро. Не хвилюйся. Зателефоную!
Тоді зачиняє двері кабінету за пацієнткою і прокручує ключ у замку.
Старі світлини
(також до аварії)
Віка лише тиждень як у Сергія, а вже взялася наводити порядки: витерла товстий шар пилюки зі старої пожовклої картонної коробки з-під взуття і з цікавістю зазирнула всередину. Там лежало два дбайливо складених фотоальбоми й пачка різнокаліберних фото. Вони покоїлися окремо, перев’язані крутим паперовим шнурком, на фланелевому клаптику бежевої тканини.
Вона одразу відклала вбік ганчірку, зняла господарські рукавички. Фактично, Вікторія вже закінчила легке прибирання в помешканні, залишилося тільки полити квіти. Але то могло зачекати. Тому вона перенесла коробку на низенький столик у спальній зоні, зручно вмостилася на ворсистому килимі. Розгорнула більший альбом, швидко, віялом, перегорнула сторінки й зрозуміла, що тримає в руках родинні фото Сергія, його мами, тата, дідусів і бабусь. Статичні світлини, які колись можна було зробити лише у фотосалоні, здебільшого чорно-білі. Проте кілька кольорових знимків усе ж знайшлося, зроблених, напевне, непрофесійним фотоапаратом, бо мали не надто добру якість і фокусування. Усі були різного розміру, але, дбайливо приклеєні спеціальними кутничками до сірих картонних сторінок, що не справляло враження неохайності, приваблювали зір нестандартним розташуванням. Очевидно, альбом створювала й підписувала знимки Сергієва мати, бо ж у якого чоловіка є такий заокруглений і плавний почерк із рівними й однаковими великими літерами?! Та й де там чоловікам до фотоальбомів! Хіба лише якомусь останньому з романтиків.
Першу сторінку прикрашала світлина, де батьки вдвох сиділи обійнявшись, дуже стримано, навіть цнотливо, зовсім у стилі стандартних совєцьких фото: чоловічі руки покривають руки жінки, що лежать у неї на коліні. І поруч така сама знимка, але вже із Сергієм. Там він, ще зовсім маленький, років трьох-чотирьох, сидів у тата на руках, а поруч схилилася мама. Обоє вже в доволі зрілому віці, певно, десь за сорок. А може, Віка помилялася, можливо, її вводила в оману стара, порепана від часу чорно-біла світлина. Сергієва мама – дуже красива жінка, з прямим упевненим поглядом, з пишною кучерявою короткою зачіскою, а батько – зовсім голомозий, що вразило Віку, адже сам Сергій пишався густезною шевелюрою без жодних ознак облисіння. Певно, йому передався мамин ген.
Ніколи не розпитувала його про батьків, родину. Сама не знала чому. Не тому, що було байдуже, але якось не приходилося до слова, не випадало, тож зараз із потроєною цікавістю уважно розглядала світлини.
Вони раніше жили в будинку. Про це Вікторія знала із його слів також. Кілька кольорових фото було зроблено знадвору, навпроти невеличкої
