жінок відповідали на лабораторні фактори стресу так званою реакцією загрози. Це давня еволюційна реакція, яка вмикалась у разі надзвичайно критичної ситуації. Загалом реакція загрози мала запускатися, коли ми стикалися ніс до носа з хижаком, що явно намірявся нас з’їсти. Ця реакція готувала наше тіло й розум до травми від нападу. Як ви можете здогадатись, якщо така реакція продовжує вмикатися без перерви, вона точно не сприяє здоров’ю теломер.
Якщо ви вже підозрюєте, що маєте надмірну реакцію загрози під час стресу, не хвилюйтесь. Ми покажемо вам деякі перевірені способи зробити звичну реакцію загрози здоровішою. Однак насамперед важливо розуміти, який вигляд має ця реакція та як вона відчувається. У фізичному аспекті реакція загрози змушує ваші кровоносні судини звужуватися, щоб ви втратили менше крові від рани, але водночас зменшує кровопостачання мозку. Ваші наднирники виділяють кортизол, що дає вам потрібну для енергії глюкозу. Ваш блукальний нерв, який проходить прямою лінією від мозку до внутрішніх органів і зазвичай допомагає почуватися спокійно й безпечно, призупиняє свою активність. Як результат, у вас прискорюється пульс і зростає тиск. Ви можете зомліти чи навіть обмочитися. Гілка блукального нерва живить мімічні м’язи, і коли цей нерв не активний, людям стає важче точно інтерпретувати ваш вираз обличчя. Якщо ж інші набувають такого самого невизначеного виразу, який залишає чимало простору для фантазій, ви, своєю чергою, можете вважати їх більш ворожими. Ви зазвичай завмираєте на місці, нездатні битися чи тікати, а ваші руки та ноги клякнуть, ще більше ускладнюючи рухи.
Повномасштабна реакція загрози вивільняє не лише деякі незручні фізичні реакції, а й психологічні. Як ви можете очікувати, вона пов’язана зі страхом і тривожністю. А ще соромом, якщо ви хвилюєтеся, що про вас подумають інші. Люди з потужною звичною реакцією загрози часто страждають від переживань заздалегідь – вони уявляють собі поганий результат того, чого ще не сталося. Саме так траплялося з багатьма доглядальницями у нашій лабораторії. Вони відчували високі рівні загрози не лише після того, як виконали завдання, але й ще до його початку. Цю групу охоплювали страх і тривога, коли вони чули дещо розпливчасту інформацію про потребу виголосити промову та зробити підрахунки в голові. Вони одразу передбачали поганий результат і заздалегідь відчували невдачу та сором.
Загалом як група наші доглядальниці мали сильнішу реакцію загрози. Хронічний стрес догляду хворих дітей зробив їх більш чутливими до лабораторних стресових факторів. Матері з найсильнішою реакцією загрози мали найкоротші теломери. Матері ж з контрольної групи рідше мали надмірну реакцію загрози, але у них вона теж була пов’язана з коротшими теломерами. Найважливішою тут була наявність великої реакції загрози заздалегідь – у тому сенсі, що вони відчували страх від самої думки про лабораторний стрес ще до його початку7. Це була дуже важлива інформація про те, як стрес дістається наших клітин. Річ не лише у переживанні стресової події, але
