ніж ті, що зустрічають стрес із захопливим відчуттям виклику. Ви дізнаєтеся, як перейти від шкідливих стресових реакцій до корисних.
Близько 15 років тому я (Елісса) їхала зі своїм чоловіком у машині через усю країну. Ми щойно закінчили аспірантуру в Єлі й перейшли на докторантуру в Сан-Франциско. Це місто дороге, тому ми домовилися пожити в родині моєї сестри. Ми очікували, що коли прибудемо до Сан-Франциско, то познайомимося з моїм новим племінником, який мав ось-ось народитись. Фактично він уже навіть затримувався. Я щодня телефонувала, щоб дізнатися новини, але вже кілька днів не могла додзвонитися нікому з родичів.
Десь напівдорозі, одразу після того, як ми проїхали великий торгівельний центр Wall Drug Store у Південній Дакоті, мій мобільний нарешті подав сигнал. Голоси на іншому кінці тремтіли від сліз. Дитина народилась, але під час штучних пологів сталося щось жахливе. Немовля підключили до системи життєзабезпечення і годували через шлунковий зонд. Шкіра й кінцівки хлопчика виглядали нормально, але МРТ показувала, що у нього сильно пошкоджений мозок. Він був паралізований, сліпий і весь покручений судомами.
Урешті-решт, через кілька місяців дитину виписали з реанімаційного відділення й дозволили забрати додому. Ми з чоловіком приєдналися до команди родичів, допомагаючи доглядати за цією крихіткою, що мала особливі потреби. Ми на власному досвіді познайомилися з проблемами й негараздами життя доглядальників. Ми й раніше були звичними до напруження й важкої праці, але це було ніщо у порівнянні з новими стресами. Це були нові відчуття безперервної пильності, готовності швидко діяти, тривоги про майбутнє, а найголовніше – важкості на серці. Ледь не найскладнішим було бачити й відчувати біль, який щодня переживали моя сестра з чоловіком. Головним їхнім емоційним стражданням раптом стало нове, неочікуване та виснажливе життя, зосереджене навколо медичного догляду.
Доглядати когось – один із найсильніших стресів, з яким тільки стикається людина. Його завдання емоційно й фізично дуже тяжкі: одна з причин великого виснаження доглядальників полягає в тому, що вони не можуть піти зі своєї «роботи» додому і відпочити. Уночі, коли нам усім потрібно розслабитись і привести до ладу тіло й розум, вони залишаються на чергуванні. Вони можуть багато разів прокидатися від сну, реагуючи на потреби підопічного. Вони рідко мають час потурбуватися про самих себе. Пропускають власні прийоми у лікаря, а також можливості для фізичних вправ і зустрічей із друзями. Догляд хворих родичів – шляхетна місія, яку беруть на себе через любов, відданість чи відповідальність, але суспільство її не підтримує або не визнає її цінності. У самих лише Сполучених Штатах доглядальники з числа родичів щороку безоплатно виконують роботи приблизно на 375 мільярдів доларів1.
Доглядальники часто почуваються недооціненими та опиняються в ізоляції. Дослідники проблем здоров’я визначили їх як одну з найбільш хронічно стресових груп людей. Саме тому ми часто запрошуємо доглядальників стати добровільними учасниками
