з ним не були знайомі, – продовжувала тим часом молода матуся. – Ми тільки недавно сюди переїхали. Я тут майже нікого не знаю.
– Гм… ясно, – зітхнув Єгор. – А скажіть, жив він сам? Не в курсі? – вирішив про всяк випадок уточнити.
Офіційні дані не завжди збігаються з фактами.
– Думаю, так. Ніколи не бачила, щоб сюди ще хтось крім нього заходив.
– Що, навіть друзі чи дівчина не приходили?
Жінка стенула плечима.
– Дівчини точно не бачила. Друзі до нього інколи приходили, не часто.
Хлопак нетерпляче шарпнув матір за руку й сказав щось нерозбірливе. Жінка нахилилася, і син тепер прошепотів щось на вухо.
– Тільки недовго, – вголос промовила жінка, і хлопця мов вітром здуло.
– То він так мультики на планшеті біжить дивитися, – пояснила вона.
Єгор усміхнувся задля ввічливості (діти його завжди мало цікавили) й поставив наступне запитання:
– Можливо, ви чули сварки з цієї квартири?
Жінка ненадовго замислилася, відтак заперечно похитала головою.
– Ні, ніколи не чула. Не пригадую, – стенула плечима.
– А давно ви тут проживаєте?
З однієї з кімнат донеслися дивні незрозумілі голоси, Єгорові знадобився певний час, щоб збагнути, що він чує персонажів якогось мультфільму.
– Два місяці мине за тиждень. А що трапилося?
– Та ні, нічого, все гаразд, – збрехав.
Дівчина подивилася на нього з підозрою – не повірила.
«Єгоре, все одно вона завтра дізнається».
– А хто з сусідів його добре знає? З ким, можливо, він спілкується?
– На жаль, я не знаю, – знизала плечима.
«Переконаний, вона вважає, що її сусід щось накоїв. Люди завжди найперше думають погано про інших і лише потім, що з цією людиною могло трапитися щось лихе».
Скляр завершив розмову, ввічливо подякувавши. Двері перед ним зачинилися, і Єгор знову залишився сам. Аромат відбивних досі дражнив ніс.
«Певно, чекає чоловіка з роботи. І сядуть вони всі троє вечеряти. Такий собі тихий сімейний вечір», – зітхнув.
Відганяючи меланхолійний настрій, подзвонив до ще однієї квартири. Чоловік у старому домашньому одязі, рясно «оздобленому» пір’ям з подушок («Скільки років він носить ці брюки та кофтину???») підтвердив слова першого свідка: Андрій Павелків жив сам, інколи до нього приходили друзі, жінок тут не бачив давно.
«Може, хлопець нетрадиційної орієнтації? – розмірковував Скляр, поки чекав, щоб йому відчинили в третій квартирі на поверсі. – Це навіть цілком може бути мотивом до вбивства. У нас не надто люблять таких людей».
У наступній квартирі слідчий отримав ідентичну інформацію.
«Ну, принаймні я тепер точно знаю, що він жив сам. І, скоріше за все, дівчини в нього не було».
Єгор
