style="font-size:15px;"> Він відчув легкий порух повітря, рештками свідомості збагнув: вбивця обійшов його й зупинився біля голови. Нічого хорошого від цього не чекав.
Міцна рука вхопила за чуба й потягнула до себе. Ще мить, і гострий ніж перерізав сонну артерію. Відразу забракло повітря, закривавлені руки механічно потягнулися до рани на шиї. Він харкав, відчуваючи, як з горла витікає кров, і мучився від браку повітря. Біль став єдиним відчуттям, що він був спроможний усвідомити.
Навіть те, що нині переживає останні миті життя, він так і не збагнув. В екстремальних ситуаціях спершу нас охоплює страх, і лиш потім приходить усвідомлення того, що відбулося. Але усвідомлення раптової власної смерті ніколи не приходить до людини.
Бо мертві вже не здатні нічого усвідомлювати.
Рівне. Понеділок, 16 березня 2020 року. 19:15
Не довго думаючи, Скляр забіг у кафе-бар «Глобус», що неподалік із міськвідділом, швидко знайшов вільний віддалений столик і зручно вмостився, аби краще вивчити дані, що приніс йому Войтюк.
Попри оригінальний інтер’єр (імітація старовинного замку) Єгор терпіти не міг це місце через його історію: будівля, де наразі розташувалися два кафе, спортзал та супермаркет, кілька десятиліть тому слугувала в’язницею. У свій час радянська влада закатувала тут чимало людей. Відтак у народі це приміщення назвали «катівня НКВС».
Зараз же тут гуляють весілля, святкують дні народження та співають караоке.
Хай там як, Єгор міг швидко відновити тут сили недорогою їжею й продовжити працювати. Скляр терпіти не міг відкладати на потім важливі розслідування. Та й служба завжди допомагала відволіктися від депресії. Ба більше, зараз, у позаробочий час, ніхто не може критикувати його за виконання обов’язків оперативників: адже про це ніхто не дізнається.
На вечерю зголоднілий слідчий замовив сирну піцу й велику склянку томатного соку. Він би залюбки обрав пиво, проте й досі боявся порушувати власне правило: не пити наодинці. Після розриву з нареченою Єгор почав зловживати спиртним (пивом та коньяком) аж поки врешті не збагнув, що це серйозно заважає службі. Тож тепер жодного алкоголю на самоті.
Офіціантка, молода дівчина невисокого зросту, усміхнулася й довше, ніж мала б, затримала на ньому свій погляд. Відтак ніби ненароком торкнулася руки, коли забирала меню, і навіть зробила комплімент з приводу його зросту. Скляр неуважно промимрив коротке «дякую», і на тому розмова завершилася. Єгор вдав, що не помітив очевидного загравання. Дівчина, на диво, не розчарувалася, а пішла, усміхаючись.
Скляр звик, що до нього часто залицялися дівчата, значно молодші за нього. У свої майже сорок він виглядав максимум на тридцять з гаком. Все завдяки своїй худорлявості й генетиці: батьки його (особливо матір) також не виглядали на свій вік.
Єгорові спало на думку зателефонувати Кир’яху – тоді б у нього з’явилася можливість замовити пива (яке насправді страшенно хотілося). Та все ж стримав себе: наступного
