роззирнувся, все більше нервуючи й переймаючись, коли ж нарешті з’явиться дівчина. Знаючи, що пунктуальність їй не притаманна, він навмисне запізнився – але марно. Її й досі немає.
А раптом не прийде?
Йому вартувало чималих зусиль переконати її зустрітися саме тут. Мовляв, якщо під’їжджати під саме місце роботи, можна витратити чимало часу в заторі (у цій частині міста й справді забагато автівок). Тож швидше буде, якщо вона сама пройдеться до сусіднього провулку (не більше п’яти хвилин).
Вона думає, що вони поїдуть за місто – відвідати новий ресторан з багатим інтер’єром та найсмачнішою в околиці кухнею.
Таким був його план. Ще кілька днів тому він здавався йому ідеальним. Нині ж чоловік мало не божеволів – навіть не уявляв, що втілити задумане в життя буде так складно. Страшенно хотілося відпочити – усю ніч він провозився спершу з тілом Андрія, потім з його машиною. Вранці викинув з дому всі речі, які могли б вказати на їхнє знайомство. Навіть позбувся склянки, з якої той вчора пив пиво.
Тепер треба усунути дівчину.
Вона єдина, хто знала, що їхня з Андрієм дружба досі тривала, ба більше, що вони разом працювали над грошовитою справою. Якщо бовкне в поліції – проблем не уникнути.
Рівне. Понеділок, 16 березня 2020 року. 15:10
– То що, склали Курилович з таксистом фоторобот? – поцікавився Скляр.
Єгор відкусив сушку й запив кавою, яку кілька днів тому сам приніс на роботу. Пити каву його привчила колишня наречена. Дівчина випивала по кілька горняток на день, тож йому не лишалося нічого, окрім як перейняти цю традицію. Рік тому вони розійшлися, й увесь цей час Єгор намагався відучити себе від звички, що нагадувала про Таню. Та врешті місяць тому здався.
Войтюк похитав головою й теж відкусив сушку, простягнув довгі ноги й зручніше вмостився. Молодий оперативник всівся на стілець навпроти Скляра, куди зазвичай сідають запрошені свідки чи поняті. На столі поміж купою документів поліцейські спромоглися акуратно розставити дві чашки кави та пакет з гірчичними сушками. Кабінетом ширився божественний аромат, що врешті роздражнив Гусейнова та Гочмановського – вони відволіклися від роботи й теж приготували собі кави. Єгор з Льошею тільки усміхнулися.
– Склали. Тільки в базі такого нема. Відбитків ми не виявили. Шукатимемо довго, коротше кажучи.
– Вкрадений мобільний, звісно, вимкнений.
– Вимкнений, – підтакнув Войтюк. – Хлопці намагаються вирахувати його місцеперебування, та поки марно, – зітхнув і відмахнувся. – Кир’ях сьогодні відсипається після чергування? – гигикнув молодий оперативник.
Льоша до них перевівся майже рік тому й дуже швидко завоював довіру Скляра. Цим здивував чимало своїх колег – мало хто міг догодити слідчому. Єгор і сам здивувався своєму відкриттю. Новий оперативник, майже два метри на зріст, виявився доволі працьовитим, на диво мовчазним (як і сам Скляр) і доброзичливим. А ще тактовним – ніколи не ставив Склярові (та й взагалі нікому) особистих
