з побитою губою ковтнув слину, в іншого безпорадно звисали руки біля тулуба. Обоє зблідли мов привида щойно побачили.
Ні, ці двоє не вбивали.
– То з ким, ви кажете, побилися на дискотеці? – уточнив оперативник, прочистивши захрипле горло.
– Еее… ми не знаємо, як їх звати, ми ж не знайомилися… – хлопець в окулярах спробував ковтнути слину, та цього разу не вийшло – у роті пересохло.
– Їх було теж двоє, нарвані такі… До дівчат наших чіплялися.
– Ясно. Ну а де дівчата? – поцікавився іронічно Єгор.
– Додому поїхали. Ми їх посадили на таксі.
– У вас же ж не було грошей на таксі, – зауважив Скляр.
Хлопці ніяково мовчали й не зводили поглядів зі слідчого та оперативника. Врешті за них відповів Женя:
– Витратили на дівчат останні гроші? – розреготався, показуючи свої жовті зуби. – Вирішили на показ шиканути?
Женя раптово пригадав, як і сам у молодості намагався справити враження на дівчат. Своїй майбутній дружині він на перші побачення тягав до безпардонності дорогі букети й подарунки, аж поки не втямив, що зовсім скоро не матиме за що їсти. Спершу переймався, що Майя, яка була зі знаної професорської родини, покине його, щойно зрозуміє, що його можливостям настав кінець. Тільки от вона цього не зробила. І лише через десять років після весілля (коли вони обоє добряче напилися на дні народженні її молодшої сестри) жінка зізналася, що від самого початку запідозрила, що ті всі парфуми, квіти, сережки та інші дарунки йому не по кишені.
«Не можна носити протертий до дір піджак і при цьому мати багато грошей», – пояснювала свої міркування Майя.
Женя на мить відволікся, пригадуючи молодість. Із задуми його вивело наступне запитання Єгора.
– Ну гаразд, то як вам пощастило натрапити на тіло? – на відміну від Жені, Скляр так і не удостоїв їх усмішкою, натомість сканував своїми світло-сірими очима – намагався визначити, чи чує зараз правду.
Губи він міцно стиснув у тоненьку лінію. Будь-хто б знітився від його погляду.
– А що на нього натрапляти? Йшли собі дорогою, я забіг в туалет… Ми не вбивали його… – закліпав очима хлопець з побитою губою.
– Та ми це вже зрозуміли, розслабтесь, пацани, – запевнив Женя. Йому навіть шкода стало цих двох. – То, кажеш, тебе саме в цьому місці в туалет потягнуло?
Хлопці зітхнули з полегшенням, та попри це юнак відповів кисло:
– Краще б не тягнуло. Краще б додому дотерпів, – сьогоднішній ранок він запам’ятає на все життя.
– Отже, ви знайшли тіло випадково, – констатував Єгор.
Досі навіть натяку на усмішку.
– Угу, – погодилися хлопці.
– Ви бачили когось? Якихось людей, – уточнив оперативник, розжовуючи жуйку зі смаком кавуна. – «Хоч орбіт замість цигарок».
– Нікого взагалі не бачили. Хіба в центрі трохи людей було й біля вокзалу, а вже ближче до цього місця… –
