тьохнуло й забракло повітря: ім’я Таня надто багато значило для нього. – Біжи додому, вже й без того засидівся.
– Я там записав адресу, ім’я, паспортні дані й всю іншу відому інформацію, – вказав поспіхом на листок, а тоді пояснив: – У нас Златка захворіла. З гландами проблеми. Залишили в батьків, треба зараз забрати.
– Супер, Льош. Я тобі дуже вдячний. Їдь за донькою й передай їй – нехай швидше одужує.
– Дякую, – змучено усміхнувся Льоша, і в цей момент Скляр зрозумів, як сильно той переживає через доньку. – Завтра сходжу до нього додому, спробую знайти родичів та друзів, – Войтюк з натхненням розповідав власний план. – У нього, до речі, ще машина є, – вказав на відповідний рядок у листку. – Теж завтра дізнаюся, що з нею. Цілком можливо, що вбили, аби викрасти авто.
– Може бути, – задумливо закивав Єгор.
Врешті Льоша з Єгором розпрощалися. Оперативник вибіг з кабінету, на ходу телефонуючи дружині. Скляр так і залишився усміхненим, коли за Войтюком зачинилися двері.
– Молодий, що тут скажеш? Очі так і палають ентузіазмом, – стенув плечима Гочмановський. Поки Єгор з Льошею розмовляли, він встигнув завершити розмову зі свідком і тепер збирався провести його до виходу[9]. – Я теж колись так літав цими коридорами. Ходімо, – звернувся до сутулої літньої жіночки, яку Скляр ще від початку допиту запідозрив у брехні.
Щоправда, ділитися цими думками з Гочмановським Скляр не мав наміру. «Нехай сам розбирається зі своїми розслідуваннями». Єгор провів поглядом колегу та лжесвідка в справі про крадіжку й уважно перечитав інформацію, надану Войтюком.
– Льошка, ти молодчина! – вдоволено мовив сам до себе.
За сусіднім столом гмикнув Гусейнов – Єгор не звернув уваги. Натомість подивився, котра година, і швидко почав збиратися.
«На завтра ніхто нічого не відкладатиме», – подумалося, коли вибігав з кабінету.
Рівне. Понеділок, 16 березня 2020 року. 18:56
Скляр вийшов з міськвідділу й із задоволенням вдихнув свіжого повітря. Увесь день довелося сидіти в душному маленькому кабінетику, переповненому людьми. Службове розслідування завершилося півтора місяця тому, а він і досі не позбувся контролю з боку керівництва. Мало не кожен день від нього вимагали звіт про виконану роботу. Це неабияк дратувало й ще більше погіршувало й без того не надто хороший настрій.
Єгор безмежно любив свою справу, проте його гнітило працювати під тиском. Сьогодні чималий шмат роботи з розслідування нового вбивства виконав Войтюк, Єгор же мусив скніти у власному кабінеті над паперами. Скляр ненавидів обов’язки слідчого. Йому більше імпонувало бігати містом та проводити справжнє розслідування, як це роблять оперативники. Колись він саме так і робив (за що часто отримував критику як від керівництва, так і від колег). Проте зараз ситуація загострилася: через постійний контроль він рідко міг дозволити собі вольності.
Останнім часом Скляр все більше
Стороннім забороняється ходити міськвідділом без супроводу працівників поліції, тому їх завжди зустрічають та проводять до виходу.
