був ближчий… по краях». Не гаючи часу, я почав судомно розкопувати найближчий пагорб, відчуваючи розпач, страх і захоплення водночас… Так я копав, час від часу вигукуючи щось незрозуміле, неспроможний стримати почуття, що охопили мене, поки не наткнувся на підземний хід або нору, подібну до тієї, якою я повз незабутньої ночі.
Потім пригадую, як біг із заступом у руках, біг, охоплений жахом, освітленими місячним сяйвом горбистими галявинами, а потім хирлявим, примарним лісочком, розташованим на кручі, біг, волаючи і відсапуючись, перестрибуючи через завади, біг прямо до лиховісного маєтку Мартенсів. Після цього пригадую, як копав без будь-якої системи на руїнах зарослого шипшиною льоху, сподіваючись знайти джерело цієї злоякісної пухлини. Пригадую, як дико реготав, наткнувшись на підземний хід унизу старої грубки, де густо ріс соковитий високий бур’ян, що відкидав дивовижні тіні при світлі запаленої мною лоївки. Я іще не знав, чи мешкає хтось у цьому пекельному вулику, криючись і чекаючи грому, щоб вибратися назовні. Два монстри вже загинули, може, інших і немає? Мене підганяло гостре бажання розгадати нарешті таємницю страху, яка, тепер я був у цьому впевнений, є матеріальною, органічною субстанцією.
Нерішуче застигнувши, я мізкував, чи обстежити мені хід самому вже зараз же, вдавшись до допомоги електричного ліхтарика, чи відкласти пошуки й набрати у підмогу гурт скватерів-добровольців. Раптом різкий порив вітру, обірвавши мої думки, задув свічку, залишивши мене в суцільній темряві. Місячне сяйво не проникало в льох крізь щілини й отвори в стелі, і тут, охоплений тривожним передчуттям, я почув моторошний гуркіт грому, наповнений для мене тепер новим сенсом. Корячись чітко усвідомленій необхідності сховатися кудись якнайдалі, я навпомацки проліз у дальній закуток льоху, не зводячи, однак, очей із викопаної поруч із грубкою ями. При спалахах блискавок я міг розрізняти поруйновану часом цегляну кладку і неприродно пишну рослинність. Мене охопили жах і цікавість одночасно. Що цього разу викличе до життя буря? Гейби під землею вже нічого не лишилося? Після одного сліпучого спалаху я, озирнувшись, перебрався в інше місце і сховався серед особливо густих заростей. Звідси було добре видно яму, сам же я опинився під надійним прикриттям.
Якщо Провидіння буде прихильним до мене, то воно витравить із моєї пам’яті побачене тієї ночі й дасть спокійно дочекатися кінця своїх днів. Адже варто лише мені тепер почути віддалений грім, я вже не можу заснути і приймаю снодійне.
Усе почалося миттєво та несподівано. Демон, що нагадував своїм виглядом пацюка, хрокаючи й сопучи, вирвався на волю з далеких, невідомих безодень. А слідом за ним із тієї ж ями виринуло ціле море всілякої нечисті, величезне збіговисько мерзенних виродків – огидних породжень ночі. Навіть збочена уява не змогла б породити нічого подібного. Клубочучись, вони вилітали із зяючого отвору, нагадуючи фонтан, що закипав, вирував і бешкетував. І, подібно до пошесті, миттю заполонив
