безладом. Коли всі розійшлися по домівках, Черкі вирішили напасти на Донаті й рушили на них великим натовпом, та завдяки відвазі месера Корсо були відбиті й майже всі поранені. Усе місто озброїлося, Синьйорія та закони були безсилі перед шаленством знаті, а найрозумніші та найдоброчесніші громадяни жили в постійному страху. У Донаті та їхніх прибічників було більше причин для всіляких побоювань, бо вони були слабші, і от, аби залагодити їхню справу, месер Корсо порадився з іншими очільниками чорних і з капітанами ґвельфської партії, і вони вирішили, вважаючи, що це приборкає білих, просити папу прислати до Флоренції якого-небудь принца королівської крові, щоб він привів до ладу державу. Супротивна партія доповіла пріорам про ці збори й ухвалене на них рішення, зобразивши його як заколот проти народної волі. Оскільки обидві партії були озброєні, Синьйорія, що осміліла завдяки мудрим порадам Данте, одного з тодішніх її членів, вирішила озброїти народ Флоренції, до якого приєдналося багато жителів контадо. Отже, глави супротивних партій змушені були скласти зброю, після чого месера Корсо Донаті й багатьох із чорних було вигнано. Щоб засвідчити свою неупередженість, Синьйорія вигнала також декого з білих, які, проте, невдовзі повернулися до міста під тим чи іншим поважним приводом.
Месер Корсо і його прибічники, впевнені в тому, що папа на їхньому боці, вирушили до Рима і переконали його в тому, про що йому вже писали. При папському дворі перебував тоді Карл Валуа, брат короля Франції, проїздом на Сицилію, куди його покликав неаполітанський король. І папа, на прохання флорентійських вигнанців, вирішив, що буде цілком доречним послати Карла до Флоренції в очікуванні, поки не настане пора року, сприятлива для морської подорожі. Карл прибув туди, і, хоча білі, які правили містом, ставилися до нього з підозрою, як до ватажка ґвельфів і посланця папи, вони все ж не тільки не насмілилися перешкоджати його приїзду, але навіть, прагнучи добитись його прихильності, дали йому право розпоряджатись у місті, як йому заманеться. Маючи таку владу, Карл одразу ж озброїв усіх своїх друзів і прибічників, а це викликало в народі підозру – чи не зазіхає він на волю Флоренції, – і от усі сховались у своїх будинках, готові вийти звідти зі зброєю, ледве Карл щось учинить. Черкі й глави партії білих, що певний час очолювали республіку, своєю зверхністю викликали до себе загальну ворожість. З цієї причини месер Корсо та інші вигнанці з партії чорних сміливо намірились повернутися до Флоренції, бо були до того ж впевнені, що Карл і капітани ґвельфської партії на їхньому боці. Попри те, що все населення міста побоювалося Карла і тому було озброєне, месер Корсо та інші вигнанці в супроводі значної кількості своїх друзів безперешкодно ввійшли в місто. І хоча багато людей спонукали месера Вері Черкі вийти зі зброєю їм назустріч, він відмовився, заявивши, що виклик кинуто флорентійському народу, який і мусить приборкати зухвальців. Однак сталося зовсім інше: замість
