зрозумів свою помилку і вирішив виправити її рано-вранці, уже на світанку вирушив знову на Флоренцію, щоб із боєм увійти до міста, яке він малодушно залишив. Однак це йому не вдалося: народу було б нелегко вигнати його з міста силою, та було не дуже складно не пустити його назад. Гірко збентежений, пішов він у Казентіно, а ґібеліни сховались у своїх замках. Народ переміг, і, на радість усіх, хто переймався благом держави, вирішено було об’єднати місто і покликати назад усіх громадян, що лишилися за його межами, – як ґвельфів, так і ґібелінів. Так повернулись у Флоренцію ґвельфи після шестирічного вигнання, а ґібелінам ще раз простили їхню провину перед батьківщиною і дозволили їм повернутися туди. Проте і ґвельфи, і народ ненавиділи їх, як і раніше: ґвельфи не могли їм пробачити своє вигнання, а народ добре пам’ятав їхню тиранію, коли ґібеліни правили у Флоренції. Тож вони й далі відчували взаємну ворожість.
Поки у Флоренції так жили, поширилися чутки, що Конрадін, небіж Манфреда, іде з військом до Італії, щоб відвоювати Неаполітанське королівство. Ґібеліни знову сповнилися надії повернутися до влади, а ґвельфи, поміркувавши про те, як їм убезпечитися від ворогів, звернулися до Карла з проханням надати їм допомогу при проходженні Конрадіна Тосканою. Коли з’явились війська Карла, ґвельфи настільки посмілішали, що ґібеліни вжахнулись і ще за два дні до вступу анжуйців у місто втекли з нього, хоча їх звідти ніхто не виганяв.
Після втечі ґібелінів флорентійці встановили новий лад управління. Було обрано дванадцятьох начальників, владу їм давали на два місяці, і називали їх уже не анціанами, а Добрими мужами, потім рада довірених із вісімдесяти громадян під назвою Креденца і, нарешті, сто вісімдесят пополанів, по тридцятеро від сестьєри, які разом із Креденцою та Дванадцятьма Добрими мужами становили Загальну раду. Засновано було також іще одну раду зі ста двадцяти містян, пополанів і нобілів, що ухвалювала остаточні рішення в усіх справах, які розглядали інші ради, і призначала всіх посадовців у республіці. Після того як було встановлено цей лад, партію ґвельфів іще посилили, що дало б їм можливість краще захищатися від ґібелінів. Майно останніх поділили на три частини: першу взяли в скарбницю комуни, другу віддали магістратурі ґвельфської партії, членів якої називали капітанами, третю роздали всім іншим ґвельфам як відшкодування за збитки. Папа, зі свого боку, для того щоб Тоскана залишалася ґвельфською, призначив короля Карла імперським вікарієм Тоскани. Завдяки новому способу правління Флоренція блискуче підтримувала свою славу, бо у внутрішніх справах держави панувала законність, а зовні діяло її військо. Невдовзі, однак, папа помер, і після суперечок, які тривали протягом двох років, обрали Григорія X, він довго жив у Сирії та перебував там, навіть коли посів папський престол. Унаслідок цього він погано розбирався в боротьбі італійських партій і дивився на них не так, як його попередники. Зупинившись у Флоренції
