Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
Арно, і наводять свідчення Плінія, який пише: «Флуентійці живуть біля русла Арно». Твердження це, однак, може й не бути правильним, бо в тексті Плінія йдеться про те, де жили флорентійці, а не як вони називалися. Цілком імовірно, що власне слово «флуентійці» – помилка, бо Фрондін і Корнелій Тацит, які писали майже тоді ж, коли і Пліній, називають місто і його жителів Флоренцією і флорентійцями, бо вже в часи Тіберія ними правили у той самий спосіб, що й іншими містами Італії. Тацит передає, що до імператора від флорентійців було відправлено посланців просити про те, щоб води К’яни не спускали в їхній край. Здається безглуздим, щоб те саме місто мало водночас дві назви. Тому я вважаю, що воно завжди називалося Флоренцією, хоч звідки походить ця назва, а також що воно, хоч які причини його заснування, виникло у часи Римської імперії та вже за перших імператорів згадувалось у працях істориків. Коли варвари спустошували імперію, Флоренція зазнала руйнації від рук остготського короля Тотіли і за двісті п’ятдесят років знову відбудована Карлом Великим. Відтоді до 1215 року вона жила, поділяючи в усьому долю тих, хто правив тоді Італією. Нею спершу володіли нащадки Карла, потім Беренгарій і насамкінець германські імператори, як ми це показали в нашому загальному нарисі. У ті часи флорентійці не мали можливості ні піднестися, ні вчинити щось гідне пам’яті нащадків через могутність тих, кому підкорювалися. Проте 1010 року, в день святого Ромула, який особливо шанували ф’єзоланці, флорентійці захопили Ф’єзоле і зруйнували це місто, зробивши це або зі згоди імператора, або в такий час, коли між смертю одного імператора і коронуванням іншого народи почуваються трохи вільнішими. Але взагалі мірою того, як в Італії зміцнювалася влада пап і послаблювалася влада германських імператорів, усі міста цієї країни досить легко припиняли підкорятися правителеві. 1080 року, за часів Генріха III, коли всю Італію було поділено, – одні були на боці папи, а інші на боці імператора, – флорентійці зберігали єдність до 1215 року і підкорялися переможцеві, не шукаючи нічого, крім безпеки. Але як у тілі людському, – що в більш похилому віці заволодіває ним хвороба, то вона небезпечніша і смертельніша, – так і у Флоренції жителі її пізніше за інших поділилися на дві ворожі партії, та зате й більше постраждали від цього поділу. Причина перших незгод досить широко відома, бо про неї багато розповідали Данте й інші письменники. Однак і мені слід коротко розказати про неї.
Серед впливових родин Флоренції наймогутнішими були дві – Буондельмонті й Уберті, а безпосередньо вслід за ними йшли Амідеї і Донаті. Дама з роду Донаті, заможна вдова, мала дочку надзвичайної вроди. Збиралася вона віддати її за месера Буондельмонте, юного кавалера і главу цього роду. Чи то через неуважність, чи то переконана, що завжди встигне це зробити, вона нікому про свій намір не повідомила, проте стало відомо, що з месером Буондельмонте бере шлюб одна дівиця з роду Амідеї. Дама була неймовірно розчарована,
