спритності месера Фарінати дельї Уберті війська цього короля завдали флорентійцям такої жорстокої поразки на берегах річки Арбії, що ті, хто залишився живим, шукали прихистку не у Флоренції, яку вважали для себе втраченою, а в Луцці.
Манфред послав на допомогу ґібелінам на чолі своїх військ графа Джордано, досить відомого у ті часи воєначальника. Після перемоги граф із ґібелінами увійшов до Флоренції, підкорив її владі імператора, зняв усіх посадовців із їхніх постів і знищив усі постанови, що в них хоч якось виявлялась її воля. Здійснено це все було дуже грубо і викликало загальну ненависть містян, ворожість яких до ґібелінів так посилилася, що це призвело згодом до їхньої загибелі. Справи королівства змусили графа Джордано повернутися до Неаполя, і королівським намісником у Флоренції він залишив графа Гвідо Новелло, володаря Казентіно. Той скликав у Емполі раду ґібелінів, на якій усі висловили думку, що для збереження в Тоскані влади ґібелінської партії необхідно зруйнувати Флоренцію, бо весь народ її на боці ґвельфів і самої Флоренції буде досить, аби партія Церкви знову зібралася на силі. Проти такого жорстокого вироку, винесеного такому благородному місту, не протестував жоден громадянин, жоден друг його, окрім месера Фарінати дельї Уберті, який, ні перед чим не зупиняючись, став відкрито захищати Флоренцію, говорячи, що доклав багато зусиль і зазнав багатьох небезпек тільки для того, щоб жити на батьківщині, що тепер аж ніяк не схильний відкинути те, чого так прагнув і що дароване було йому долею, а, навпроти, радше стане для тих, у кого інші наміри, таким самим ворогом, яким він був для ґвельфів; якщо ж хтось із присутніх боїться своєї батьківщини, нехай спробує згубити її, – він зі свого боку вирушить на її захист зі всією мужністю, яка надихала його, коли він виганяв ґвельфів. Месер Фаріната мав велику душу, був чудовим воїном, ватажком ґібелінів, і Манфред його дуже поважав. Промова його поклала край цим спробам, і ґібеліни почали обмірковувати інші способи утримання влади.
Ґвельфи ж, які сховалися спершу в Луцці й яких вигнали звідти її жителі, котрі злякалися погроз графа, перебралися до Болоньї. Звідти їх покликали жителі Парми на допомогу проти своїх ґібелінів, яких ґвельфи здолали своєю хоробрістю, за що їм було передано всі володіння переможених. Повернувши собі в такий спосіб багатство та шану і дізнавшись, що папа Климент покликав Карла Анжуйського відняти в Манфреда корону, вони послали до глави Церкви послів, пропонуючи свою допомогу. Папа не тільки прийняв їх як друзів, а й дарував їм свій прапор, під яким відтоді ґвельфи завжди бились і яким навіть сьогодні користується Флоренція. Карл відняв потім у Манфреда королівську владу, Манфред помер. Флорентійські ґвельфи зміцнили свої сили, а ґібеліни ослабли. Тож ті ґібеліни, які разом із Гвідо Новелло правили у Флоренції, вирішили, що їм корисно було б хоч якимось благодіянням підкупити народ, котрий вони до того всіляко гнобили.
