Григорій Мороз відхилив фіранку.
– Кого це принесло так рано? – невдоволено пробурмотів він.
З-за вікна він упізнав Андрія Валька.
– Чого тобі? – запитав.
– Вуйку Грицю, покличте Хведька! – благально мовив Андрій.
– А ще раніше прийти не міг?
Григорій протер очі, остаточно відганяючи сон, затим пішов у кімнату, де спали сини.
– Хведьку! Вставай! До тебе Андрій Вальків прийшов!
Почувши таке, Федір миттю зірвався з ліжка, ускочив у сподні і побіг до дверей. Спросоння він іще мало що усвідомлював, але ранній прихід Андрія не міг бути звичайним візитом ввічливості.
Сонце ще не зійшло, але ночі вже не було. У повітрі висів густий сірий туман, і було прохолодно. Федір підійшов до Андрія.
– Чого так рано? – запитав він. – Що сьи стало?
– Вночі хтось пограбував нашу читальню, – випалив Андрій.
– Звідки знаєш?
– Петро Лісович сказав. Прибіг посеред ночі й попередив.
– Про що попередив? – незрозуміло перепитав Федір.
Він іще остаточно не прокинувся.
– Казав, що забрали списки тих, хто відвідував вишкіл «Січ».
– Кепсько! – відзначив Мороз. – Хто?
– А ти не знаєш? Степко Білецький зі своїми москвофілами. Відчули, що москалі появляться не нині-завтра, то й підвели голови. Вони ще згадають нам ту бійку.
– І не лише її, – докінчив Федір. – Помститься він нам за свого батька! Може, поговорити з ним?
Андрій махнув рукою.
– Пусте! Списків може у нього не бути. Віддав своїм колєгам від гріха подалі або заховав десь. Нічого ми не доб’ємось.
Він запитливо подивився на Федора.
– Що нам робити?
– Те, що хотіли, – відповів Мороз. – Але відкладати вже нема куди!
– Так, твоя правда!
Тим часом із хати вийшов батько Федора. Суворо подивився на юнаків, затим підійшов ближче.
– Ну, що у вас сталося? – запитав він і, побачивши, що син зволікає з відповіддю, попередив: – Тільки не брехати!
Поки Федір збирався з думками, Андрій озвався першим:
– Тут така справа, вуйку Грицю! Ми ходили до читальні «Просвіти»…
– Знаю! Я сам вас туди послав. Ви ще не хотіли ходити.
– Так, але, окрім читати Шевченка і Франка, ми були на військовому вишколі.
Почувши таке, Григорій Мороз недовірливо подивився на принишклого сина, а той лише кивнув головою. Мовляв, так і було.
– І що?
– Вночі Степко Білецький та його москвофіли вкрали списки тих, хто був у «Січі».
Григорій одразу зрозумів, що справи кепські. Від того дня, коли в Кам’янці разом з іншими москвофілами заарештували Тому Білецького, Степан практично не вилазив із хати, навіть не було його видно на полях. Подейкували, що він так сильно побивається за своїм батьком, але пояснення
