наголошував фон Гетцендорф і який мав завершитися за кілька днів, виявився запаленим сірником, кинутим на купу висушених дров. Судячи з доповідей генералів, Карл зрозумів, що ніхто ні на що таке не розраховував. Тоді начальник Генерального штабу врочисто (аж надто врочисто!) представив генералам увішаного орденами молодого спадкоємця в мундирі лейтенанта гусарського полку й одразу поцікавився його думкою про ситуацію в Європі.
Йому досі соромно за той свій виступ. Він досі бачить очі присутніх генералів, які змушені були його слухати. Відтоді він більше місяця не з’являвсь у будинку, де розташовувався Генеральний штаб, але сьогодні вирішив усе змінити.
Щоправда, цісар не спішить його прийняти.
Коли ж Карл вирішив, що сьогодні нічого не вдасться, у дверях виник камергер.
– Їх імператорська величність чекає на вас! – урочисто повідомив він.
Карл рвучко підвівся, поправив на шиї орден Золотого руна і впевненими кроками зайшов до кабінету.
Цісар Франц Йосиф І сидів за столом на другому кінці великої кімнати. На ньому був його улюблений білий кітель, перев’язаний біло-червоною стрічкою. Побачивши Карла, Франц Йосиф підвівся з-за столу і на диво твердими кроками рушив йому назустріч.
– Мій любий онуку! – сказав він, обіймаючи Карла. – Радий тебе бачити!
– Маєте чудовий вигляд, Ваша величносте! – мовив Карл.
– Не обманюй! – відказав цісар. – Який чудовий вигляд може бути у моєму віці? Тільки не треба мені тут слів, що я ще досить добре тримаюся на свої роки.
– Але ви дійсно маєте гарний вигляд! – не вгавав спадкоємець.
– Давай закінчимо з цим політесом! Ти прийшов – і добре! Поговорімо. Але спершу сядьмо, а то хоч якими б були твої слова про мій стан, мені легше сидіти, ніж стояти.
– Як вам буде зручніше, Ваша величносте!
– Саме так мені зручніше!
Франц Йосиф посадив спадкоємця престолу в крісло навпроти себе.
– Як почуваються Отто й Аделаїда? – поцікавився він.
– Дякую, добре. Делі минув уже дев’ятий місяць, а Отто чи не щодня виглядає вас за вікном, – відповів Карл.
– Зіта?
– Дружина також постійно допитується про вас.
Цісар зітхнув.
– Як мені іноді хочеться все кинути і поїхати до вас у замок, до Зіти, до онуків! Мені завжди там добре, – сказав Франц Йосиф. – Але, на жаль, війна! То яка твоя думка про останні новини з фронтів?
Карл думав, що відповісти. Помітивши, що внучатий племінник вагається, цісар допоміг йому.
– Хоч ти перестань жаліти мене! Не уподібнюйся фон Гетцендорфу, який своїм священним обов’язком перед імперією вважає відгородити імператора від поганих новин! Те, що ми залишили Лемберґ і всю Галіцію, я вже знаю. «Не варто хвилюватися, Ваша величносте, це лише звичайне вирівнювання лінії фронтів!»
Цісар
