– люди зовсім іншого кола. Тим часом загиблий був – недобре, звісно, так говорити, ніби я підстаркуватий англо-індієць, – але загиблий був справжнім pukka sahib[14].
– А Кеймани однозначно – ні?
– Дуже однозначно.
– І ось, коли Кеймани вже думають, що все зійшло їм з рук – тіло упізнали, смерть визнали випадковою, все як по маслу, – з’являєшся ти й змішуєш їм карти, – далі роздумувала Френкі.
– «Чому не Еванс?» – Боббі замислено повторив останні слова небіжчика. – Не розумію, що такого в цьому запитанні, що воно могло когось насторожити.
– А! Це просто тому, що ти не знаєш. Це десь так, як складаєш завдання для кросворда. Пишеш запитання, і воно здається тобі таким до безглуздя простим, що всі одразу здогадаються, а потім страшенно дивуєшся, що ніхто й гадки не має, що ти собі задумав. «Чому не Еванс?» Ця фраза може здаватися їм збіса важливою, та вони не допетрали, що для тебе це просто маячня.
– Ну й телепні.
– Та отож. Але вони, можливо, подумали, що коли вже Прітчард сказав це, то міг сказати щось іще, що теж пригадається з часом. У кожному разі вони не хотіли ризикувати. Безпечніше було прибрати тебе.
– Власне, вони дуже ризикували. Чому б не влаштувати ще один «нещасний випадок»?
– Ні, ні, це було б нерозумно. Два нещасні випадки протягом тижня. Це навело б на думки про зв’язок між цими подіями, що, своєю чергою, спровокувало б додаткове розслідування обставин першої смерті. Ні, я вважаю, що простота їхнього методу насправді виважена.
– Але ж ти казала, що морфій не так просто дістати.
– Так і є. Треба розписуватися в реєстраційних журналах, де ведеться облік усіх, хто купував отруту, ну й таке інше. А от наші злочинці мали легкий доступ до морфію.
– Як лікарі, медсестри чи аптекарі, – припустив Боббі.
– Я схиляюся до думки про незаконно ввезені ліки.
– Не можна змішувати кілька злочинів у один, – заперечив молодик.
– Розумієш, найбільша проблема – це відсутність мотиву. Твоя смерть нікому не вигідна. То що подумає поліція?
– Що це якийсь божевільний, – сказав Боббі. – Саме так вони й вирішили.
– Бачиш, усе просто!
Раптом Боббі розсміявся.
– Що тебе так розвеселило?
– Думка про те, які вони, мабуть, роздратовані тепер! Увесь цей морфій, якого вистачило б на вбивство п’ятьох-шістьох людей – а я живий-живісінький.
– Непередбачуваний жарт долі, – погодилася Френкі.
– Питання в тому, що робити далі, – по-діловому сказав Боббі.
– О! У нас багато справ, – одразу відповіла дівчина.
– Наприклад?..
– Ну, перевірити, скільки фотографій було при покійному, пересвідчитися, що одна, а не дві. Розвідати про Бассінґтона-ффренча та його пошуки будинку.
– Гадаю, тут усе буде чисто.
– Чому ти так вважаєш?
– Ну
Жаргонний вислів (букв. пер. – «істинний володар»), який використовували в колоніальній Індії для схвальної характеристики європейців загалом і британських представників влади зокрема.
