по-перше, я нікого не бачив.
– Так, але та людина цього не знає.
– І якби я навіть щось бачив, то мусив би повідомити про це на дізнанні.
– Певно, що так, – неохоче погодилася Френкі.
На якусь мить вона замислилася.
– Можливо, та людина подумала, що ти бачив щось таке, чому не надав значення, а насправді то було важливо? Звучить заплутано, але ти мене зрозумів?
Боббі кивнув.
– Здогадуюся, про що ти, та це здається не надто ймовірним.
– Я певна, що ці випадки пов’язані. Ти був на місці події – першим опинився там…
– Томас теж там був, – нагадав молодик, – але ніхто не намагався його отруїти.
– Можливо, поки що, – бадьоро заперечила Френкі. – Можливо, вони намагалися, але їм не вдалося.
– Усе це якось притягнуто за вуха.
– А я думаю, що це логічно. Обидві події вибиваються з усього, що зазвичай стається в нашому болоті, Марчболті. Ні, стривай, була ще й третя!
– Яка?
– Робота, що її тобі запропонували. Це, звісно, не аж така вже подія-подія, але дивна річ, погодься. Я ніколи не чула, щоб зарубіжна контора запрошувала на роботу нічим не видатного колишнього офіцера флоту.
– Нічим не видатного, кажеш?
– Тоді про тебе ще не збиралися писати в «Британському медичному журналі». Але подумай. Ти бачив те, чого не мав бачити, ну або вони (хай хто б то був) так вважають. Добре. Спершу намагаються позбутися тебе, запропонувавши роботу за кордоном. Коли цей план провалюється, вирішують зовсім прибрати тебе з дороги.
– Хіба це не занадто радикально? До того ж ризик?
– О! Але вбивці завжди входять в азарт. Жадоба до вбивств росте разом із кількістю жертв.
– Як у «Третій плямі крові», – зазначив Боббі, пригадавши одну зі своїх улюблених книжок.
– Так. І як у житті. Згадай Сміта з його дружинами, Армстронґа з його жертвами.
– Але, Френкі, ну що такого я міг побачити?
– Тут питання, – визнала вона. – Я згодна, ти не міг бачити власне моменту вбивства, інакше розповів би про це на дізнанні. Це, певно, стосується самої людини. Можливо, у неї була родимка, надміру гнучкі пальці чи ще якась фізична властивість.
– Ти розмірковуєш, як доктор Торндайк[11], розумію. Але я не бачив нічого такого, чого не бачила поліція.
– Дійсно. Ідіотське припущення. Ох, як це складно, правда ж?
– Мені приємні твої припущення, – зауважив Боббі. – Завдяки їм я почуваюся важливим. А проте, гадаю, що це всього лиш припущення.
– А я впевнена, що маю рацію. – Френкі підвелася. – Мені вже час. Зайти до тебе завтра?
– О! Звісно. Бадьорий щебет медсестер злегка набрид. До речі, ти щось дуже швидко повернулася з Лондона?
– Любий, щойно я дізналася про тебе, одразу помчала назад. Це так захопливо – романтично отруєний друг.
– Не знаю, чи є бодай трохи романтики
Головний герой детективних творів Річарда Остіна Фрімена.
