style="font-size:15px;"> Його слова заглушило ричання «Бентлі», який дівчина щойно завела. Вона поїхала, граційно помахавши Боббі на прощання.
– Чорт! – спересердя кинув Боббі.
Френкі, думав молодик, повелася обурливо. Можливо, він висловився не надто тактовно, але, трясця, це була правда.
Мабуть, цього не варто було озвучувати.
Три наступні дні видавалися нескінченно довгими.
У вікарія боліло горло, через що він здебільшого мовчав, а коли й говорив, то пошепки. І терпів присутність четвертого сина так, як і належить справжньому християнину. Раз чи двічі процитував Шекспіра, щось там стосовно того, що «гадючі зуби – це менший страх, як від дітей невдячність»[10].
У суботу Боббі відчув, що не може більше лишатися вдома. Він попросив місіс Робертс, яка «управляла» будинком вікарія разом зі своїм чоловіком, зібрати йому бутербродів і, доповнивши їх пляшкою пива, купленого в Марчболті, вирушив сам-один на пікнік.
Останні кілька днів йому нестерпно бракувало Френкі. Старші люди такі нудні… Постійно заводять ту саму стару катеринку.
Молодик розлігся на лавці в заростях папороті й серйозно замислився над тим, як краще зробити: спершу перекусити, а потім поспати, чи спершу поспати, а потім з’їсти бутерброди.
Поки Боббі розмірковував, дилема відпала, бо він, сам того не помітивши, заснув.
Коли прокинувся, було вже пів на четверту! Він широко всміхнувся, уявивши, як розлютиться батько, дізнавшись, як син провів день. Прогулянка околицями – кілометрів десь із двадцять – от як мусить проводити час молодий чоловік. Така прогулянка неминуче вела до висновку: «Думаю, тепер я заслужив свій обід».
«Безглуздя якесь, – подумав Боббі. – Навіщо заслужувати обід довгою прогулянкою, здійснювати яку тобі зовсім не хочеться? Яка в цьому користь? Якщо ти насолоджуєшся прогулянкою, то це ж чистої води потурання власним слабкостям, а якщо не насолоджуєшся й однаково йдеш, то ти просто дурень».
З цими думками він накинувся на свій незаслужений обід і з’їв його з апетитом. Задоволено зітхнувши, молодик відкупорив пляшку пива. Навдивовижу гірке, воно таки чудово освіжало…
Боббі знову ліг горілиць на лавку, пожбуривши порожню пляшку в зарості вересу.
Відпочиваючи там, молодик почувався майже як бог. Світ був біля його ніг. Це просто вислів, але хороший вислів. Він може робити будь-що – варто лише спробувати. Плани досягнення небувалої величі, схеми сміливих починань проносилися крізь його свідомість.
Потім на нього знову найшла сонливість, навалилася апатія.
Він заснув…
Глибоким непробудним сном…
Розділ сьомий. Порятунок від смерті
Френкі зупинила свій великий зелений «Бентлі» біля бордюру великого старомодного будинку, над входом у який було написано: «Лікарня Святого Асафа».
Дівчина вийшла з машини і, розвернувшись, дістала з неї великий букет лілій. Потім подзвонила у двері. Її зустріла жінка
В. Шекспір, «Король Лір» (
