Боббі хтось порекомендував (хто, не уточнювалося). Відповіді від нього очікували негайно, і він мав бути готовий вирушити до Буенос-Айреса протягом тижня.
– Хай йому чорт! – не стримався Боббі.
– Боббі!
– Пробач, тату, забув, що ти тут.
Містер Джонс прокашлявся.
– Хотів би нагадати тобі…
Цієї нотації, найімовірніше, довгої, слід було за будь-яку ціну уникнути. Боббі легко вдалося досягнути цього, оголосивши:
– Мені пропонують тисячу на рік.
Вікарій стояв, роззявивши рота, бо на мить йому забракло слів.
«Це збило його з наміченого шляху», – задоволено подумав син.
– Любий Боббі, я правильно зрозумів: хтось пропонує тобі тисячу на рік? Тисячу?
– В яблучко, тату, – мовив Боббі.
– Не може бути, – сказав вікарій.
Боббі не образився на таку наївну недовірливість. Його власна оцінка вартості своїх умінь не надто відрізнялася від батькової.
– Вони там, певно, зовсім подуріли, – бадьоро погодився він.
– І хто ці люди?
Молодик передав листа батькові. Вікарій, намацавши тремтливими руками пенсне, підозріло витріщився на написане, та все-таки спромігся уважно прочитати. Навіть двічі.
– Неймовірно, – нарешті видобув він. – Просто неймовірно.
– Божевільні, – промовив Боббі.
– О! Хлопчику! – прорік його батько. – Як не крути, прекрасно бути англійцем. Чесність. Ось за що ми боремося. Завдяки флоту наші ідеали знані в усьому світі. Ах, англійські традиції! Ця південноамериканська контора побачила цінність молодого чоловіка, чесність якого лишиться непохитною, а відданість гарантованою. З англійцем завжди можна бути певним, що він гратиме…
– За правилами, – закінчив Боббі.
Вікарій недовірливо глянув на сина. Хотів був продовжити далі, та щось у тоні Боббі здалося йому нещирим.
А втім, молодик говорив з усією серйозністю.
– І все ж таки, тату, – промовив він, – чому саме я?
– Тобто як це чому саме ти?
– В Англії повнісінько англійців, – відказав Боббі. – Душевних парубків, справжніх джентльменів. Чому з них усіх обрали мене?
– Можливо, тебе порекомендував твій колишній командир.
– Так, мабуть, – відповів Боббі невпевнено. – Але яка різниця. Я в кожному разі не можу прийняти цю пропозицію.
– Не можеш? Хлопчику мій, та що ти таке кажеш?
– Ну, розумієш, я вже домовився з Беджером.
– З Беджером? З Беджером Бідоном. Нісенітниця, любий мій Боббі. Це ж серйозна пропозиція.
– Так, визнаю, відмовлятися буде важкувато, – мовив син, зітхнувши.
– Усі твої дитячі домовленості з Бідоном тепер не рахуються.
– А я кажу, що рахуються.
– Цей
