ми пішли у кав’ярню, а потім у рибний ресторанчик, а далі нам заманулося поїхати на сніданок до дядька Енджели, щоб подивитися, чи буде він у шоці – але той був не шокований, а знуджений, тож усі розійшлися по домівках. Скажу чесно, Боббі, це нікуди не годиться.
– Певно, що так, – підтвердив молодик, наскрізь пройнятий заздрістю.
Навіть у найсміливіших мріях він не міг уявити себе відвідувачем клубів «Маріонетка» чи «Арена».
Стосунки в нього з Френкі були незвичайними.
У дитинстві він та його брати бавилися з дітьми, які жили в Палаці. Тепер, уже дорослими, зустрічалися з ними рідко. Але, перетинаючись, спілкувалися як приятелі. У ті рідкісні дні, коли Френкі бувала вдома, Боббі з братами приходили пограти в теніс. Однак дівчину та двох її братів до будинку вікарія не запрошували. Ніби всі мовчки погодилися, що їм там буде не дуже цікаво. Водночас для гри в теніс завжди бракувало партнерів. Попри приятельські стосунки, між ними повсякчас відчувалася певна натягнутість. Дервенти були, можливо, на крапельку більш приязними, ніж мусили, аби показати, що «між ними нема жодної різниці». Тим часом Джонси були на пів відтінку формальнішими, ніж вимагалося, ніби демонструючи, що не потребують більше дружби, ніж їм уже дають. У цих двох родин нічого спільного, крім певних дитячих спогадів, не було. А втім, Боббі дуже добре ставився до Френкі й завжди тішився тим поодиноким випадкам, коли Доля зводила їх разом.
– Мені так усе обридло, – озвалася дівчина виснаженим голосом. – А тобі?
Боббі замислився.
– Ні, я так не сказав би.
– Любий, та це ж чудово, – мовила Френкі.
– Не подумай, що я на позитивчику, – уточнив молодик, якому не хотілося справити неприємне враження. – Просто ненавиджу цих позитивних.
Френкі аж пересмикнуло від цього слова.
– Знаю, – пробурмотіла дівчина. – Вони жахливі.
Обоє з розумінням перезирнулися.
– До речі, – раптом сказала Френкі. – Що там за історія з чоловіком, який упав зі скелі?
– Ми з доктором Томасом його знайшли, – відповів Боббі. – А як ти про це дізналася?
– Бачила в газеті. Дивися.
Вона вказала пальчиком на невеличку новину під заголовком «Смертельний випадок у морському тумані».
Учора пізно ввечері вдалося встановити особу трагічно загиблого в Марчболті. У цьому допомогла знайдена в його кишені cвітлина, на якій зображена місіс Лео Кейман. З місіс Кейман зв’язалися і якнайшвидше доправили її до Марчболта, де вона впізнала в загиблому свого брата Алекса Прітчарда. Містер Прітчард нещодавно приїхав із Сіама. Він десять років жив поза межами Англії і щойно вирушив у похід. Завтра в Марчболті розпочнеться дізнання.
Боббі повернувся думками до навдивовижу притягального обличчя на фотографії.
– Мабуть, мені доведеться свідчити, – мовив він.
– Як захопливо! Прийду послухати тебе.
– Не думаю, що там буде
