покупка якої ставала дешевшою за ремонт старих приладів.
Валерій не зорієнтувався вчасно, щоби позбутись орендованого приміщення і зберегти хоч частину коштів. Одного дня його відібрали й повісили великий замок. Якийсь час він боявся признатися вдома, що король уже не тільки голий, а й без роботи.
Діана використовувала останні дні, коли ще, згідно із законом по догляду за дитиною, можна було не працювати. Довідавшись про банкрутство чоловікової справи, вона не могла йому пробачити, що він так бездумно розтринькав її спадщину. У сім’ї почалися чвари, які часто закінчувалися рукоприкладством, і настав такий момент, коли котромусь треба було вступитися. Свекруха – Неля Василівна – була доброю жінкою і розуміла, що син ганебно вчинив, проциндривши чималу суму Діаниного спадку. Та кожна мати завжди на боці своєї дитини, що б вона не зробила. Неля Василівна не могла допомогти синові ні порадою, ні грішми, і коли невістка попросила її приглянути за Андрійком, відмовити не змогла. Любила внука й вірила, що молоді трохи поживуть окремо, відчують, що не можуть одне без одного, і помиряться. Діану гнали злість і зневіра, яка спонукала на кардинальні зміни. Невдовзі вона зібрала свої речі, слізно попросила вибачення в сина й виїхала до Києва. Вважала, що там легше буде знайти роботу і, головне, не бачити, як чоловік замість того, щоб шукати вихід, опускається на хмільне дно.
Валерій з розпачу, що такого, як він, красеня покинула дружина, почав іще частіше заглядати в чарку й поспішив завести коханку, аби довести собі, що він іще чогось вартий. Розлучена жінка, маючи двох своїх дітей, сподівалася, що інший випивоха кращий за свого й вони зможуть налагодити нове сімейне життя. Від котрогось із містян довідалася, що він недавно ще мав майстерню, тож надіялася, що не сидітиме вдома склавши руки. Не роздумуючи довго, жінка прийняла його до себе.
Діана знала це все й дивувалася, що негідний вчинок Валерія не торкнувся її серця, а, навпаки, звільнив від подальшої відповідальності за їхній шлюб.
У столиці без проблем влаштувалася офіціанткою в бар «Ластівка», де через рік доля звела її з Тамарою. Чула від земляків, що Валерій зовсім пустився берега, тому переконувала себе, що не мусить «бути вірною, поки смерть не розлучить нас…», і сама наважилася переступити межу, за якою нема прощення. Подала б на розлучення, але стримував син, якого не було з ким покинути. Справно надсилала свекрусі гроші на його утримання, а з ним спілкувалася лише телефоном. Боялася, що при зустрічі мати почне вмовляти її повернутися до Валерія, а вона вступати в ту ж брудну калюжу вже не хотіла.
Треба було оплачувати житло, надсилати свекрусі на утримання сина й при тому самій пристойно вдягатися, а платні офіціантки не вистачало й на половину потреб. Не одну ніч метикувала, де взяти коштів і чим зайнятися, щоб і честі не заплямувати, і вижити. Ласі до жіночих принад чоловіки пропонували Ді розважитися з ними, обіцяли непогані гроші за інтимні послуги, тож деколи погоджувалася…
Совістю, яка дивилася в душу
