порізали на брухт, та й що там таким худеньким жіночкам робити. До гайок сила потрібна.
– Я так зраділа твоєму дзвінку й ще вчора готова була на крилах летіти сюди. А коли ти мене остудила порадами, починаю сумніватися, чи добре вчинила, опинившись тут. Синок іще маленький і не розуміє, що мамі потрібні гроші. Боюся, що бабуся не впорається з ним.
– З тиждень попхинькає і звикнеться, – впевнено заспокоювала Ді.
– А ти звідки можеш знати?! – Тамара підозріло глянула на подругу.
– Маю досвід… Колись розповім, а зараз сідай до дзеркала й починай наводити марафет.
Тамара не стала заперечувати, але призналася, що своєї косметики не має. Удома не було для кого фарбуватись…
– Бери мою і поспіши, щоб застати Вовчицю, – порадила Діана.
Надія Ігорівна зустріла їх при вході. Оглянула з ніг до голови Тамару й всміхнулася до Ді. Боялася, що та не виконає обіцянки й тепер у терміновому порядку доведеться шукати нову офіціантку. Власниця поважала дисциплінованість у всіх проявах. Нехай працівник не ідеальний, але випробуваний і надійний. Цікаво було глянути на зовнішній вигляд колишньої працівниці: чи не втратила привабливості.
– Ціную в людях пунктуальність. Дякую, що не підвела. Готуйся до праці, а ти, Тамаро, ходи зі мною, – скерувала Надія Ігорівна й порухом руки дала барменові зрозуміти, що в кабінет треба занести дві кави.
– Дитину з ким залишила? Не зірвешся, щойно він закашляє?
– З бабусею… – тихо відповіла та. – Не стану обманювати, що не хвилююсь, але мені дуже потрібна робота…
– Гаразд. Я співчуваю тобі, але не підведи, щоб я спала спокійно. Не думай, що й мені легко. Пройдися вулицею і подивися, скільки всяких генделиків відкрили, тому доводиться боротися за кожного клієнта. У штат тебе поки не вписую. Платню отримаєш у конверті, а далі час покаже. Іди працюй!
З усмішки, яку випромінювали очі Тамари, стало ясно, що її взяли в колектив. За ранковою кавою перед відкриттям бару вона побачила, що за ці кілька років основний штат працівників майже не змінився. Дивувало лише, що ніхто її ні про що не розпитував і не давав порад. Мабуть, правду казала Ді, що кожен живе сам по собі.
Перші дні важкувато було починати роботу, бо змінилися клієнти, забаганки яких треба вивчати. Чайових новенькій давали мало, а їй необхідно в найближчі дні поїхати додому провідати сина.
– Перші гроші використай не на колготи для дитини, а на простий мобільний телефон для баби, щоб мати змогу телефонувати їй у будь-яку пору дня чи ночі, – радила Діана.
– Де я таких коштів візьму? Бабусі пенсію принесуть лише за тиждень, а годувати малого чимось треба.
– Для початку я тобі подарую свій старий. – Ді похизувалася новеньким айфоном. – Тепер без такого зв’язку ти не людина. Заправ новою СІМ-картою і залиши бабусі.
Після першої розлуки з дитиною минув тиждень. Додому мов на крилах
