не збирався вирушити по ньому самотою.
Адреналін, що бурхав у його жилах, притишив пекучий біль у коліні, перетворивши його на глухе, віддалене стукотіння. Дивуючись власному спокою, Пік знов усміхнувся й застиг у своєму сховку. Він стежив за повільним пересуванням трьох чоловіків поміж голих полиць, доки катюги не зупинились у десятку метрів від нього. Один із чоловіків підніс руку і вказав на якісь відбитки на долівці. Пік наставив зброю на рівні грудей, цілячись у трійцю, і поклав палець на спусковий гачок.
За новим помахом руки чоловіки розділились. Двоє почали підбиратись до стосу ящиків з боків, а третій рушив просто на Піка. Лейтенант подумки порахував до п’яти й раптово штовхнув стос ящиків у бік нападника. Ящики гунули йому на голову, а Пік побіг до отвору, через який ті троє увійшли.
Один з найнятих головорізів вискочив навперейми з бічного проходу й наставив лезо ножа за п’ядь від лиця Піка. Перш ніж найманий бандит устиг переможно вишкіритися, дуло револьвера увіткнулось йому в підборіддя.
– Кидай ніж, – прошипів лейтенант.
Під крижаним поглядом лейтенанта чоловік зробив, що сказано. Пік грубо схопив його за волосся й, не опускаючи зброю, обернувся до спільників, прикриваючись тілом свого заручника. Двоє різунів повільно й сторожко наблизились.
– Лейтенанте, не треба цієї вистави, просто віддай нам те, що ми шукаємо, – прошепотів знайомий голос у нього за спиною. – Ці чоловіки є поважними батьками сімей.
Пік повернув голову до чоловіка у каптурі, що посміхався у напівмороку за кілька метрів від нього. Одного не дуже далекого дня в цьому обличчі він почав убачати обличчя друга. Тепер же заледве розпізнавав у ньому лице свого вбивці.
– Я йому череп рознесу, Джавагале, – процідив Пік.
Його заручник, здригаючись, заплющив очі.
Чоловік у каптурі спокійно схрестив руки на грудях і знуджено злегка зітхнув:
– Та це не допоможе тобі вийти звідси.
– Я не жартую, – відказав Пік, уткнувши дуло під підборіддя головоріза.
– Звичайно, лейтенанте, – мовив Джавагал примирливо. – Стріляй, коли маєш достатньо сміливості холоднокровно вбити людину без дозволу Її Величності. А ні, то опусти зброю, і ми зможемо дійти згоди, вигідної для обох сторін.
Двоє інших озброєних убивць зупинились і стояли нерухомо, готові кинутися на нього за першим знаком чоловіка в каптурі. Пік посміхнувся.
– Гаразд, – промовив він тоді. – Як тобі така угода?
Пік штовхнув заручника на землю й розвернувся до супротивника, наставивши револьвер. Луна першого пострілу прокотилася підвалом. Обтягнута рукавичкою розчепірена долоня чоловіка в каптурі вималювалася крізь порохову хмарку. Пікові здалося, що він побачив, як розплющена куля зблиснула в напівтемряві й цівкою розплавленого металу стекла поміж довгих пальців, ніби жменя піску.
– Погано
