насправді, не чулося нічого, крім гудіння «Колеса фортуни», лопотання клаптя брезенту десь на нічному вітрі й нудотного биття в Сариній голові. Подумки вона благала Джонні обійняти її, але він просто мовчки стояв, поклавши руки на ігрове поле, а очі втупивши в колесо, котре, здавалось, намірилося крутитися вічно.
Нарешті воно сповільнилося достатньо, щоб Сара почала розрізняти числа, і вона побачила 19 – 1 і 9, яскраво-червоні на білому тлі. Вгору і вниз, вгору і вниз. Мірне гудіння «Колеса» розбилося на окремі цок-цок-цоки, дуже гучні в застиглому повітрі.
Тепер числа марширували повз вказівник чітким строєм.
Один з різноробів зачудовано гукнув: «Богом клянуся, воно точно буде недалеко!»
Джонні спокійно стояв, стежив за «Колесом», і Сарі тепер здавалося (хоч то могла бути й слабкість, що перекочувалася в її животі давлючими, перистальтичними хвилями), що його очі стали майже геть чорні. «Джекіл і Гайд», – подумала вона і раптом без пам’яті злякалася його.
Цок-цок-цок.
Колесо доклацало до другого десятка, проминуло 15 і 16, цокнуло на 17, а тоді, повагавшись одну мить, і на 18. На останньому «цок!» воно стало навпроти вказівника з сектором 19. Юрба перестала дихати. Воно повільно оберталося, підвівши вказівник до маленької шпильки, що розділяла 19 і 20. На чверть секунди здалося, що та шпилька не втримає вказівник у секторі 19, що залишки інерції прокрутять колесо до 20. Тоді воно трохи обернулося в інший бік, витративши всю силу, і завмерло.
На мить від юрби не було чути нічого. Ані звуку.
Тоді один з підлітків, розігрітий і приголомшений:
– Дядьку, та ти ж виграв п’ятсот сорок доларів.
Стів Бернгардт:
– Ніколи не бачив такої серії. Ніколи.
Тоді люди радісно закричали. Джонні плескали по спині, гупали кулаками. Вони пропихалися повз Сару, щоб торкнутися його, і на мить, коли їх розділили, вона відчула первісну, гидотну паніку. Її, безсилу, торсали то в один бік, то в інший, а шлунок перевертався як скажений. Десяток післявидів «Колеса» скакав перед очима чорними колами.
За мить Джонні був поруч із нею, і вона з кволою радістю побачила, що то справді Джонні, а не зосереджений манекен, що дивився на останній запуск «Колеса». Він виглядав переполошеним і стривоженим за неї.
– Кицю, мені так шкода, – сказав він, і вона полюбила його за це.
– Усе гаразд, – відповіла вона, не знаючи, так це чи ні.
Заводій кахикнув.
– «Колесо» зачиняється на ніч, «Колесо» зачиняється.
Натовп невдоволено, але поступливо загудів.
Заводій глянув на Джонні.
– Мені доведеться видати вам чек, юний джентльмене. Я не тримаю стільки готівки.
– Гаразд, нехай, – сказав Джонні. – Тільки покваптесь. Моїй пані справді кепсько.
– Аякже, чек, – сказав Стів Бернгардт із нескінченним презирством. – Він дасть тобі чек, який у банку просто не приймуть, та
