Бернгардт, налігши Джонні на плече, – або я подбаю про те, щоб ти закрився. Не жартую. Щиро тобі кажу.
Заводій зітхнув і засунув руку до кишені. Видобув ключ на тонкому ланцюжку. Юрба видихнула. Сара не могла залишатися з ними довше. Її шлунок ніби роздуло, а тоді він завмер, наче в мерця. Усе готувалося покинути його – усе і зі швидкістю потяга. Вона відбігла від Джонні й пробилася крізь натовп.
– Люба, ти в порядку? – спитав її жіночий голос, і Сара наосліп похитала головою.
– Саро! Саро! – гукнув Джонні.
«Від Джекіла і Гайда… не сховаєшся», – недоладно подумала вона. Флуоресцентна маска ніби висіла їй перед очима в темряві алеї, поки вона оббігала карусель. Вона вдарилася плечем об ліхтарний стовп, заточилася, вхопилася за нього, і її знудило. Усе вивергалося ніби аж від самих п’ят, судомлячи шлунок, стискаючи його в хворий, слизький кулак. Вона не стримувалася.
«На запах наче солодка вата», – подумала вона і зі стогоном вивернулася ще раз, а тоді ще раз. Перед очима танцювали плями. Остання судома викинула назовні самі вже тільки слиз із повітрям.
– Ох, божечки, – кволо сказала вона і вчепилася за стовп, щоб не впасти.
Десь позаду Джонні кликав її на ім’я, але вона ще не могла відповісти, та й не хотіла. Її шлунок трохи влігся, і в ту мить їй хотілося тільки стояти в темряві й вітати себе з тим, що вона жива, що пережила цей вечір на ярмарку.
– Саро? Саро!
Вона двічі сплюнула, щоб трохи очистити рота.
– Я тут, Джонні.
Він обійшов карусель із гіпсовими конячками, що застигли посеред стрибка. Вона побачила, як він стискає в одній руці пачку зеленуватих папірців, не помічаючи того.
– Усе гаразд?
– Ні, але вже краще. Вивернуло.
– Ох. Ох, Боже. Ходімо додому. – Він обережно взяв її за руку.
– Ти отримав свої гроші.
Він глянув на пачку банкнот у руці й механічно запхнув їх до кишені штанів.
– Так. Частину або все – не знаю. Той здоровань їх перерахував.
Сара витягла з сумочки хустинку й утерла нею губи. «Ковток води, – подумала вона. – Я б душу продала за ковток води».
– Треба було стежити, – сказала вона. – Це немало грошей.
– Знайдені гроші добра не приносять, – хмуро сказав він. – Одне з прислів’їв моєї матері. У неї таких мільйони. І вона смерть як не любить азартні ігри.
– Непереборний баптизм, – сказала Сара і раптом конвульсивно здригнулася.
– Ти як? – стурбовано спитав він.
– Дрижаки, – відповіла вона. – Коли дійдемо до машини, я хочу, щоб пічка гріла на повну і… ох, Боже, зараз знову буде.
Вона відвернулася від нього і зі стогоном вивергнула слину. Тоді заточилася. Він притримав її обережно, але твердо.
– До машини дійдеш?
– Так. Уже все добре.
Але голова боліла, в роті тхнуло, а м’язи спини й живота ніби повідлипали
