Їй у голові гупало. Ноги раптом стали жахливо нестійкі, а м’язи – розім’яклі й ненадійні. Вона швидко поблимала кілька разів, але отримала за ці зусилля тільки нудотну дозу запаморочення. Світ ніби нахилився під пологим кутом, наче вони й досі сиділи на «Круть-верть», а тоді знову вирівнявся.
«Я з’їла поганий хот-доґ, – похмуро подумала вона. – Ось що буває, коли випробовуєш удачу на окружному ярмарку, Саро».
– Гей-гей-гей, – сказав заводій без ентузіазму й розплатився. Два долари підліткам, чотири – Стіву Бернгардту, а тоді – купку Джонні: три десятки, п’ятірку й ще один.
Заводій не стрибав від радості, але лишався добродушним. Якщо високий худий парубок з гарненькою білявкою знову поставить на третій десяток, заводій майже напевне поверне все, що їм виплатив. Гроші не належали худому, поки лежали на ігровому полі. А якби той і забрав їх зараз? Ну, він підняв тисячу доларів на «Колесі» тільки сьогодні, тож міг дозволити собі трохи виплатити. Чутка, що хтось виграв на «Колесі» Сола Драммора, розійдеться широко, і завтра гра піде краще, ніж будь-коли. Переможці дають хорошу рекламу.
– Куди покладете, там і лежатиме, – завів він.
До поля підступили ще кілька глядачів, кладучи на нього свої десятки й четвертаки. Але заводій дивився тільки на свого грошовитого гравця.
– Що скажеш, парубче? Хочеш поцілити в місяць?
Джонні подивився на Сару.
– Ти не проти… чуєш, із тобою все гаразд? Ти біла мов стіна.
– Живіт, – сказала вона й спромоглась усміхнутися. – Мабуть, у хот-дозі щось було. Може, поїдемо додому?
– Аякже. Звісно.
Він збирав пожмакані купюри у стосик, аж тут йому на очі знову трапилося «Колесо». Тепла турбота про неї згасла в них. Його очі ніби знов потемнішали, стали холодними й оцінливими.
«Він дивиться на те колесо, як хлопчики – на свою мурашину ферму», – подумала Сара.
– Одну хвилинку, – сказав він.
– Гаразд, – відповіла Сара.
Але тепер, окрім нудоти в шлунку, на неї напали й памороки в голові. І з нижньої частини живота почулися бурчання, що дуже їй не подобалося. Тільки не задній клапан, Господи. Будь ласка.
Вона подумала: «Він не заспокоїться, доки все не програє».
А тоді, з дивною впевненістю: «Але він не програє».
– Що скажеш, друзяко? – спитав заводій. – Тут чи там, за чи проти.
– Майно чи лайно, – сказав один з різноробів, і навколо нервово зареготали. У Сари попливло в думках.
Джонні раптом підіпхнув купюри й четвертаки в куток ігрового поля.
– Що ти робиш? – спитав направду вражений заводій.
– Усю пачку на 19, – сказав Джонні.
Сара придушила стогін, хоч він так і просився назовні.
У натовпі забурмотіли.
– Не перегинай, – сказав Стів Бернгардт на вухо Джонні.
Джонні не відповів. Він дивився на «Колесо» з чимось схожим
