щось таке, хіба ні?
– Тут написано, що в хімічній залежності, алкоголізмі та сексуальній нерозбірливості тих жінок винен я.
– Тому що так і є.
– Тут написано, що я намагався шантажем змусити вас зруйнувати життя цих жінок удруге.
– Бо так і було. – Вона привітно кивнула. – А ще ви зводили на них наклепи в моїй присутності. Також закладаюся, що, бодай трішки пошукавши інформації в місцевих генделиках, я знайшла б докази на користь того, що ви зводили на них наклепи перед половиною чоловічого населення західного Массачусетсу. А це було б порушенням умов вашого умовного терміну. І це означає, Феліксе, що, коли цей матеріал з’явиться у «Ґлобі», ви, бляха-муха, підете просто до блоку D.
Вона відкинулася назад і побачила, як йому відібрало мову. Коли він нарешті зазирнув їй у вічі, його погляд став відверто мученицьким і враженим.
– Ці руки, – він підняв руки, – подарували вам життя.
– До сраки ваші руки, – сказала вона. – У нас нова домовленість. Гаразд? Я не подам цього матеріалу.
– Благословляю вас. – Він випрямився на стільці. – Я знав, щойно…
– Назвіть мені ім’я мого батька.
– Я був би радий, але пропоную замовити щось випити та обговорити цю думку.
Вона забрала сторінки з його рук.
– Негайно назвіть мені ім’я мого батька, інакше я подам цей матеріал, – вона показала на барну стійку, – з отого телефона.
Він згорбився, не встаючи зі стільця, і звів очі до вентилятора, що з іржавим рипінням поволі обертався на стелі над ним.
– Вона називала його Джей-Джей.
Рейчел поклала статтю назад у сумочку, щоби приховати дрож, який охопив її руки від долонь до ліктів.
– Чому Джей-Джей?
Він перевернув руки на столі долонями вгору, вдаючи нещасного прохача перед долею.
– Що я тепер робитиму? Як житиму?
– Чому вона називала його Джей-Джей?
Вона усвідомила, що зціпила зуби.
– Ви всі однакові, – прошепотів він. – Висмоктуєте з чоловіків геть усе. Із хороших чоловіків. Ви – чума.
Вона підвелася.
– Сядьте, – промовив він досить голосно, щоб у їхній бік поглянуло двоє відвідувачів. – Будь ласка. Ні, ні. Просто сядьте. Я буду хорошим. Буду хорошим хлопчиком.
Вона сіла.
Доктор Фелікс Браунер дістав зі свого піджака один папірець. Старий і складений учетверо. Розгорнув його й передав їй через столик. Коли вона взяла папірець, її рука затрусилася ще сильніше, та їй було байдуже.
Угорі аркуша була назва клініки: «Клініка жіночого здоров’я Браунера». А нижче: «Анамнез батька».
– Він приходив до мого кабінету всього двічі. У мене склалося таке враження, ніби вони багато сперечалися. Деяких чоловіків вагітність лякає. Лягає їм зашморгом на шию.
Під пунктом «Прізвище» він написав охайними синіми друкованими літерами: «ДЖЕЙМС».
Ось чому його так і не знайшли. Джеймс
